машаТекст: Маша Бухановская, Киев

Сегодня, 27 января, международный день памяти жертв Холокоста. Когда-то мы писали историю Мордехая, пережившего Освенцим. Мордехай поразил нас, сказав, что простил нацистов и не желает мести.

Сегодня же хотим передать вам небольшой рассказ бабушки, которую Община святого Эгидия навещает в доме престарелых. Холокост – это трагедия каждого из нас, будто бы говорит эта история. 

– А у тебя зубы свои или вставные? – спрашивает меня 88-летняя Амина Ивановна.  Continue reading

маринаТекст: Марина Сніжинська

Фото: Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини

27 вересня у Києві на Подолі відбулася хода вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, організована «Спільнотою Святого Егідія» та рухом «Молодь За Мир».

Бабин Яр - пам'ятна ходаНа цьому мітингу було двоє жінок, для яких ті страшні події, що відбулися 74 роки тому, є більше, ніж трагічною сторінкою в історії. Вони бачили все на власні очі.  Continue reading

11000472_835514779850848_5009916958881351236_nВізель пише, що тиша в Біркенау відлунює криками, молитвами і стражданням. Починаю розуміти ці слова, коли пригадую нашу поїздку в Освенцим. В першій книжці трилогії – «Ніч» – він, словами дитини Елізера (себе самого), передає цю «мертву тишу в хорі смерті», яку сам пережив 70 років тому. Страшенно важко в такому юному віці пізнавати найтемніші закутки людської душі, зазнавати і бачити стільки ненависті. Не дивно, що дитина, яка до того так щиро і віддано вірила в Бога, піддає сумніву його існування, бореться в собі і шукає відповіді на питання. Проте, відповіді, насправді, не найважливіші. «(…) кожне питання має в собі таку силу, яку не має жодна відповідь». Та навіть в такій непроглядній пітьмі Continue reading

mCdyZOQWgAw

Пишет Эльмаз Аджигафарова, наша подруга из Симферополя, с которой мы были вместе на конгрессе в Кракове-Аушвице:

«Война для всех поражение. Это неслучайный вирус, человечество дошло до Холокоста! Неприязнь между народами и неслыханное насильство этого конфликта – отголоски ненависти, которая была посеяна еще раньше, в период Первой Мировой Войны. Тогда, много людей были втянуты в войну, и десять миллионов нашли в ней свою смерть… Вот вы сегодня могли бы жить без евреев и цыган?» – так прозвучал заключительный вопрос молодым поколениям от Мордехая, выжившего в лагере уничтожения.  Continue reading

Про конгрес у Кракові-Аушвіці і не лише розповідає Віка Дубів з 11-тої школи, Київ

1467238_273902959476417_2426588939035780608_nМоє приємне знайомство з МЗМ почалось з того, що нас з друзями запросили допомогти прикрасити зал і їдальню в будинку пристарілих перед Різдвом. На саме ж Різдво ми приїхали, щоб подарувати подарунки і поспілкуватись з бабусями і дідусями. Не буду приховувати – спочатку було доволі дивно і незвично, але дуже швидко ці відчуття зникли і натомість прийшли тепло і якийсь душевний спокій від того, що ти дійсно можеш чимось допомогти цим стареньким людям.
Коли ж я дізналась про поїздку на конгрес в Краків, ні секунди не сумніваючись, погодилась, бо розуміла, що ця поїздка обіцяє море вражень, емоцій і, можливо, нових друзів.

Continue reading

Про конгрес у Кракові-Аушвіці розповідає Оленка Юрійчук зі Львова:

7xUYXN9chg0_editedМоя дорога до Аушвіцу була довгою. В моїй родині сплелось безліч народів-націй, однак з дитинства я себе усвідомлюю як полькою, так і єврейкою, так і українкою. Тому, коли випадково натрапила на інформацію про Конгрес, я з хвилюванням і ледь не зі слізьми писала листа і кликала усі небесні сили, аби таки потрапити туди.

Коли ми приїхали у Краків, ще не уявляли, що на нас чекає. Помалу готували хусточки та накопичували мовчанку у серцях. Однак жоден з нас не очікував, що це буде так складно.  Continue reading

Своїми враженнями від конгресу “Молодь Європи за світ без насильства” ділиться Оля Прохоренко:

Насправді все почалось раніше. Не з поїздки до Кракова, а з того дня, коли мене запросили робити канапки для бездомних. Бо після цього я перестала сумніватись в тому, що добро починається з мене.

OdH8c3XPptw
Мені запропонували піти «на бутерброди» волонтери з МЗМ. Я йшла зі стереотипами про людей, які не мають даху над головою. Думала, щоб поговорити з ними, забракне тем, що вони недружелюбно налаштовані і т.д.
Як же я помилялась! І за тиждень вже привела свою подругу. Роздавати канапки в її компанії стало ще цікавіше. Я зрозуміла, що варто зробити перший крок до добра і тебе одразу хтось підтримає.
Щось схоже я відчула у Кракові. Мені здалось, що наша небайдужість зможе щось змінити. І хочеться вірити, що це не просто дитяча наївність. Я справді повірила на конгресі, що в наших руках мир.  Continue reading