30 сентября в Киеве в Институте св. Фомы прошла лекция д-ра Манфреда Деселерса (Manfred Deselaers), католического священника, который последние 25 лет работает в Аушвице в Центре Диалога и Молитвы.
DSC_1329
Д-р Деселерс – немец по происхождению, родился в 1955 году. Узнал про истинную роль Германии во Второй мировой войне, про концлагеря довольно поздно: эта тема как будто была табу и в школе, и у них в семье. Уже по окончании школы он впервые оказался в Аушвице, а затем провел добровольный социальный год, работая с детьми с нарушениями развития в Израиле. И это было поворотным событием в его жизни. Он решил стать священником, затем начал работать в Аушвице.

Continue reading

Advertisements

машаТекст: Маша Бухановская

Два раза в неделю я езжу на урок итальянского в район Лукьяновской. Туда и обратно на маршрутке, обычно из дома. Четыре раза в неделю езжу по улицам Елены Телиги и Мельникова, смотрю в окно на Бабий Яр вместе с другими пассажирами. Но думаю ли я, где еду? Мимо чего? Или с этого места хватит того, что там установлены памятные доски?  Continue reading

mCdyZOQWgAw

Пишет Эльмаз Аджигафарова, наша подруга из Симферополя, с которой мы были вместе на конгрессе в Кракове-Аушвице:

«Война для всех поражение. Это неслучайный вирус, человечество дошло до Холокоста! Неприязнь между народами и неслыханное насильство этого конфликта – отголоски ненависти, которая была посеяна еще раньше, в период Первой Мировой Войны. Тогда, много людей были втянуты в войну, и десять миллионов нашли в ней свою смерть… Вот вы сегодня могли бы жить без евреев и цыган?» – так прозвучал заключительный вопрос молодым поколениям от Мордехая, выжившего в лагере уничтожения.  Continue reading

Про конгрес у Кракові-Аушвіці і не лише розповідає Віка Дубів з 11-тої школи, Київ

1467238_273902959476417_2426588939035780608_nМоє приємне знайомство з МЗМ почалось з того, що нас з друзями запросили допомогти прикрасити зал і їдальню в будинку пристарілих перед Різдвом. На саме ж Різдво ми приїхали, щоб подарувати подарунки і поспілкуватись з бабусями і дідусями. Не буду приховувати – спочатку було доволі дивно і незвично, але дуже швидко ці відчуття зникли і натомість прийшли тепло і якийсь душевний спокій від того, що ти дійсно можеш чимось допомогти цим стареньким людям.
Коли ж я дізналась про поїздку на конгрес в Краків, ні секунди не сумніваючись, погодилась, бо розуміла, що ця поїздка обіцяє море вражень, емоцій і, можливо, нових друзів.

Continue reading

Про конгрес у Кракові-Аушвіці розповідає Оленка Юрійчук зі Львова:

7xUYXN9chg0_editedМоя дорога до Аушвіцу була довгою. В моїй родині сплелось безліч народів-націй, однак з дитинства я себе усвідомлюю як полькою, так і єврейкою, так і українкою. Тому, коли випадково натрапила на інформацію про Конгрес, я з хвилюванням і ледь не зі слізьми писала листа і кликала усі небесні сили, аби таки потрапити туди.

Коли ми приїхали у Краків, ще не уявляли, що на нас чекає. Помалу готували хусточки та накопичували мовчанку у серцях. Однак жоден з нас не очікував, що це буде так складно.  Continue reading

Своїми враженнями від конгресу “Молодь Європи за світ без насильства” ділиться Оля Прохоренко:

Насправді все почалось раніше. Не з поїздки до Кракова, а з того дня, коли мене запросили робити канапки для бездомних. Бо після цього я перестала сумніватись в тому, що добро починається з мене.

OdH8c3XPptw
Мені запропонували піти «на бутерброди» волонтери з МЗМ. Я йшла зі стереотипами про людей, які не мають даху над головою. Думала, щоб поговорити з ними, забракне тем, що вони недружелюбно налаштовані і т.д.
Як же я помилялась! І за тиждень вже привела свою подругу. Роздавати канапки в її компанії стало ще цікавіше. Я зрозуміла, що варто зробити перший крок до добра і тебе одразу хтось підтримає.
Щось схоже я відчула у Кракові. Мені здалось, що наша небайдужість зможе щось змінити. І хочеться вірити, що це не просто дитяча наївність. Я справді повірила на конгресі, що в наших руках мир.  Continue reading

В Аушвіці ми познайомилися з історією Максиміліана Кольбе. Його історія здалася променем світла у царстві темряви, чимось дуже цінним – свідченням, що в будь-яких умовах можна залишатися людиною.

Кольбе був монахом-францисканцем, навчався в Римі. Згодом заснував величезний монастир у Польщі, потім на окраїні Нагасакі – цей монастир не постраждав від вибуху  атомної бомби і є одним з найвідоміших католицьких монастирів Японії.

maksymilian-maria-kolbe Continue reading