І як ми можемо і їх зробити трішки щасливішими
Continue reading

Advertisements

У Києві чоловік дві доби помирав під стінами лікарні 
Continue reading

12696056_534936266688450_505957607_nТекст: Алёна Целуйко, Киев

Двое мужчин без определенного места жительства, закончив поиски съедобного и несъедобного в мусорном баке, шли передо мной со своим скромным уловом. Вдруг тот, что был помоложе, говорит:

Слушай, завтра же День святого Валентина. Ты приготовил что-то для своей?

Не-а. Если честно, я вообще потерялся в календаре, – признался второй.

А я своей Валентине… – мечтательно продолжил молодой человек, – я для неё трусики украл. Красивые! И нашел, где помыться можно.  Continue reading

Автор: Діана Буцко, Київ  

svitlana_popovaТекст: Светлана Попова, Киев

Подходим с волонтерами к месту встречи – дворик перед Фроловским монастырем. Там нас уже заждались люди, нуждающиеся в элементарном: горячий чай, свежая еда, зимняя одежда и парочка теплых слов. Все они, в основном, старшего возраста. У каждого своя история, но объединяет их одно – улица, которая стала для них домом.
Наиболее активная, Саша, услышав, что я журналист, тут же заявляет: «Хочу давать интервью!», чем вовсе разрушила мои внутренние стереотипы о том, что люди улицы асоциальны и с ними сложно найти общий язык. Просто большинство из нас, живя в своих собственных мирках, никогда даже не пытались этого делать. Знакомимся:

саша– Я – Александра (пауза) Николаевна. Ой, много чего вам могу рассказать!

 Опишите один ваш типичный день, где и как вы его проводите?

– Начну с того, что живем мы, в принципе, благодаря волонтерам. Они нас кормят, помогают нам, покупают лекарства. Сплю, бывает, прямо здесь, на лавочке. Зимой тоже. Я живу на улице. По контейнерам мусорным полезу, найду покушать. Я не боюсь этого. Понимаете? Не боюсь. У прохожих прошу помощи тоже. Вот стану, мне там 10-20 гривен дадут, я на них и куплю еду. Молодые люди, студенты, в основном, помогают, даже вещи приносят.  Continue reading

1044985_682696911746017_548980891_nТекст: Оля Макар

Ілюстрації: Tatsuro Kiuchi

У Маші є три великі пакети. Там одяг, кип’ятильник і банка, булочки, документи, вологі серветки, Конституція і багато газет. Маша читає газети від першого до останнього рядка, а потім стелить на холодні дерев’яні крісла. У неї немає чоловіка, ліжка, зимового взуття, телефона і надії, що завтра з’явиться дім і можна буде нарешті покинути вокзал. На вокзалі Маша вже десять років. Сьогодні я ночуватиму з нею.

6301891214_bdd57526c3_o

У неї зелені очі і русяве з сивиною волосся, акуратно зібране у хвостик. Їй 62, вона швидко говорить, перестрибуючи з теми на тему. Любить спілкуватися, легко заводить бесіди з незнайомцями, які й не здогадуються, що перед ними — бездомна. Знає усі новини і шкодує, що колись не стала журналістом.  Continue reading

IMG_5852Текст та ілюстрація: Аліна Кропачова, Київ
Я звернула на неї увагу, бо вона прийшла з дитиною. Притискала до грудей маленького, який мирно спав. Я, звичайно ж, підхожу, знайомимося. Її звати Олена.
Питаю, чи має вона де жити, бо не уявляю вуличного життя з дитиною. Олена має чоловіка, він працює на будівництві. Вони живуть у Винниках біля Львова разом зі старенькою, за якою Олена доглядає, а їм за це дозволять жити в будинку, сплачуючи лише комунальні. Олена поправляє слінг, в якому носить малечу.
Вона вдягнена бідно, але все чисте. Хлопчика звати Андрій. Олена каже, що любить Андрійка понад усе.