“Треба не боятись відчувати”

Йому  22, він вчиться на туристичному і цьогоріч закінчує коледж.
Влад вже більше року щовівторка приходить на Лісову до бездомних роздавати їжу і просто поговорити. Секрети спілкування з безпритульними, мрії про майбутнє і те, що надихає його щоразу приходити – далі.

Розмовляла Таня Чернухо

DSC_5848
Ми з Женею приїхали на Лісову і зустріли одного бездомного. Ми сказали: «Славік, ми принесли чай і бутерброди», — а він заплакав. Cлавік все плакав і плакав, і нічого не говорив – просто отак стояв і схлипував, опустивши голову.  Це сталось після того, як ми назвали його на ім’я.

Ми тоді подумали: «Скільки ж років його взагалі ніхто не кликав по імені?!»

Для бездомного, коли називають його ім’я, — це означає, що він ще існує, що він людина, він залишається живим. Якби зі мною таке сталось,  я, мабуть, відчував би себе на рівні з отим кущем — ніби мене не існує і у мене немає ніяких почуттів.

Щоб зрозуміти і полюбити бездомних,  потрібно спробувати їх прийняти. Вони можуть говорити речі, які здаються дивними.

Я пам’ятаю бездомного, який був зациклений на талісманах. У нього була їх ціла купа, він носив медальйон — камінь розміром з кулак, і міг говорити про ці штуки безкінечно. Одного разу він приніс мені подарунок — талісман. Він говорив різне: що через два роки мені захочеться його віддати і щоб я не віддавав, що через чотири роки я подарую його другові — щоб не дарував, і все в такому ж дусі. Зрозуміло, що тут щось не те. Але він був для мене однією людиною з поміж тих, хто теж потребував розуміння, любові і турботи. Йому вони були потрібні так, як часом потрібні нам. Я слухав і намагався “сприйняти” його: чому це для нього так важливо? Чому він тоді вирішив зробити талісман і для мене теж?

DSC_6882

Мій спосіб: слухати, слухати, слухати — так людина відкривається, і стає можливо почати якісь відносини, дружбу. Чим більше ти знаєш людину, тим більше любиш. Просто вмісти в собі все, що б це не було: хороше, погане, трагічні історії чи щасливі.

Треба не боятись відчувати. Це нелегко, і можливо, часом боляче, але співчуття робить тебе інакшим. Мені часом здається, співчуття навіть є важливішим за любов. Бо існують же батьки, які ніби люблять своїх дітей, але регулярно їх б’ють, — і любов не рятує.

Співчуття — це не вчинити біль. Це коли ти бачиш, що людина голодна, що їй погано, що вона вкрай втомилась від життя — і відчуваєш, що тобі дуже-дуже прикро. Співчувати — це щось робити, щоб проявити свій жаль, воно має переходити у дію.

26219399_2060229267532049_2308831103206151430_n

Кожна людина — цінна. У всіх є почуття, всі хочуть щастя. Якою б людина не була: агресивною, злою, поганою — вона теж насправді прагне щастя. Можливо, хтось злий від того, що у нього немає людини, яка б його полюбила.

Бездомні, особливо ті, хто довго живе на вулиці, не завжди можуть відразу прийняти вашу дружбу. Розумієте, вони були самотні неймовірно довгий час. І вони бояться. Бояться, що хтось знову їх полюбить, що вони для когось стануть потрібними, що хтось стане потрібен їм. Іноді, мені здається, вони спеціально хочуть викликати огиду до себе, бояться близькості, нашої дружби.
Я і сам таке раніше відчував. У мене є дім, сім’я, багато людей, які мене люблять, але часом і у мене буває таке: хочеться показати, що я не такий хороший, як вони думають.

29004400_2095725637315745_1350358106_n

Я часто думаю, що буде, скажімо, через десять років. Уявляю вівторок: я все так же прийду на роздачу. Сподіваюсь, у нас буде набагато більше маршрутів, більше людей, більше їжі. Мені б хотілось, щоб наші теперішні друзі-бездомні перестали бути бездомними, але все одно приходили — просто так, поговорити. Роза буде на пенсії і пектиме мені пиріжки. Станіслав кине пити і буде працювати. Андрій повернеться в Молдову до своєї сім’ї, будемо звідти по скайпу розмовляти, з’явиться Юра і скаже, що колись, десять років тому, просто повернувся додому, а не зник.

Найкраща риса, яка є у бездомних, — це вміння дружити, підтримувати один одного. Я зустрічав багато бездомних, які тримаються разом через жорстокість світу і умов, у яких вони змушені жити. Одному важко вижити: їх часто б’ють, вони замерзають на вулиці і помирають. Є безпритульні, які майже цілодобово разом.

Найгірша — слабкість. Слабкості є у кожного з нас, але коли людина на вулиці, у неї просто опускаються руки. Не можна винити їх за це. Коли говоримо: «Я можу піти на роботу, чому він не може?», — забуваємо, що ми не росли в їхніх сім’ях, а вони — в наших. Ми не можемо проектувати своє життя на них.

Суперсила бездомного — це стійкість. У них є сміливість жити, точніше лишатись живим і все ще сподіватись  на щось хороше.


 

P.S. Щоб приєднатися до Влада і МЗМ, заповніть форму 😉

Advertisements

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s

Category

Uncategorized