“Я, крихітний дитячий лікар у світі ненависті,  не можу зупинити війни. Але я можу вчити дітей любові”

Спілкувалася Іра Пельц

Тендітна дівчина з кучерявим волоссям йде мені назустріч і усміхається, обнімаючи дітей, які прийшли на Школу Миру:

— Мене звати Таня, я дитяча лікарка, а в майбутньому – кардіоревматолог.

14125536_970237663102454_4795316848048424958_o

Я познайомилася з МЗМ півтора року тому.

У мене була якась особиста драма і я вирішила, що терміново треба щось змінити в житті — поїхати з міста, наприклад. Це був кінець серпня, саме тоді «Молодь за мир» організовувала дитячий табір. Табір був у неділю, а в суботу ввечері я написала і запитала, чи можна мені теж поїхати. Я не знала нікого. Мені сказали: бери каремат, спальник і приходь.

Неділя, 10 ранку, прийшла до школи №4. Бачу мільйон дітей, мільйон батьків і я одна доросла. МЗМ завжди запізнюються 🙂 Мене всі запитують, куди ми їдемо, а я сама нічого не знаю.  Так почалося моє знайомство: сіла в автобус і поїхала сама не знаю куди.

Спочатку ми пережили чотири дні табору – це як бойове хрещення.

Потрібно було справлятися з усім, що траплялося. А бувало різне. Наприклад, в дитини порвалося взуття. А ми за містом, не маємо зв’язку з батьками. Я дуже хвилювалася, бо Маша не могла бігати і гратися з усіма. Коли ми нарешті знайшли магазин і вирішили цю проблему, це було справжнє щастя. Бувало, не спали до другої ночі, бо малювали квести. Ми радили один одному, як поводитися з тою чи іншою дитиною. Було дуже приємно спостерігати за змінами у їхній поведінці. Це єднає.

19093062_1742241029124928_8634655290970737596_o

Одна з найчарівніших рис МЗМ – як тільки ти переступаєш поріг, то потрапляєш у неймовірний вихор людей. Все це схоже на один великий шматок, який сміється, рухається, переміщується кухнею і коридорами. Всі такі різні – ніколи б не могла подумати, що у мене буде стільки друзів-художників, журналістів, математиків!

Буває, зустрінеш людину вперше, проговориш піввечора в темряві на підвіконні і потім ніколи вже не розлучаєшся. Якщо ви прийшли перший раз,  вас завжди відшукає Женя – не знаю, як це у неї виходить, але вона знає, що хтось новенький  і він боїться. Це сутність Жені: бути другом для кожного. Юля — вона ніби клей, об’єднує всіх, багато чого без неї розвалилось би. Оля – вічний генератор ідей. Там, де вона з’являється, летять іскри. Аліна здається епатажною, але насправді вона дуже чесна і прозора. Я люблю сидіти біля неї на молитві і слухати її голос. Цих дівчат ви одразу помітите, коли прийдете ☺

19225737_1965713870316923_324642482524245871_nЧарівність “пасажу” – що він різний.

Не обов’язково бути екстравертом і помітним. Я сама не так вже легко знаходжу спільну мову з людьми. Часом мені важко. Не через когось, а через себе.

Та я завжди рада поговорити з Марійкою. Ми можемо мовчати разом, бо розуміємо одна одну.  Марійка для мене – це всі люди МЗМ, які не відразу відкриваються. Я завжди тримаю напоготові для неї обійми.

З Владом ми стали дуже близькими, бо їздимо разом на Лісову до бездомних. Ми ділимо навпіл всі переживання і турботи, часто обговорюємо, що робити в тій чи іншій ситуації. Бо якщо навпіл ділити все, то стає легше.

Першим, з ким я познайомилась, був Влад Крюков. Я стояла налякана серед дітей і дорослих, які готувались до канікул у таборі, і нікого не знала. А Влад підійшов, заговорив зі мною, простягнув руку – з тих пір він уособлює для мене всіх в МЗМ. Я теж хочу такою бути: без страху допомагати іншим.

28943919_2059147150767646_1769599118_o

Я – частина Спільноти!

Колись я прийшла на зустріч помічників для різдвяного обіду, але до того вже деякий час ходила роздавати їжу бездомним – не регулярно, час від часу. Мене зустріла Іра (ми не були знайомі) і повела до Аліни реєструватись. Іра почала мені розповідати про спільноту, а я не мала сміливості сказати, що я і так все знаю. Так я стояла і слухала, аж поки Аліна не перервала Іру: «Все нормально, Таня – частина спільноти». І як тільки вона це сказала, я відразу відчула себе її частиною. Я тоді пішла неймовірно щасливою звідти.

Цього року прийшла вже сама реєструвати помічників, мене зустрів Льоша (ми з ним до того ніколи не бачились) і почав розказувати мені про Спільноту. Я тоді вигукнула: «Льоша! Я – частина Спільноти! Я все знаю!». Досі, коли згадую той випадок, все вперемішку: сміх, гордість і щастя від того моменту.

0195

Школа Миру виникла в Римі – там була заснована Спільнота. У ті роки в Італії було багато дітей, які були залишені самі на себе. Їм було важко вчитись у школі, багато з них кидали навчання і втрачали шанс на майбутнє. Люди зі Спільноти почали допомагати їм. Спочатку на вихідних вони всі збиралися і банально вчилися. Потім це переросло у щось більше – старші діти, яким Школа Миру допомогла повернутись до школи, виросли і почали самі допомагати маленьким.

Кілька років у Києві вирішили  влаштувати щось схоже. Люди з МЗМ просто говорили з вчителями і дітьми, а одного разу зібрались разом і — з того дня народилася наша школа миру. Дітям, які тоді не побоялись і прийшли, було вісім. Зараз їм дванадцять – ми досі дружимо і збираємось на вихідних, а влітку їздимо в табір. Це дуже важливо: дорослим дружити з дітьми і навпаки, дітям з дорослими. Це вчить нас відповідальності, але разом з тим – ми не ставимо себе вище, ніж діти. Вони наші друзі.

27709930_2075257636029212_4894492502253100753_o

Тепер Школа Миру – це місце, де ми говоримо про війни, збройні конфлікти, Африку, голод, расизм…

Наші діти зовсім звичайні: теж люблять солодощі, грати в ігри, кидатися сніжками. Вони – наше майбутнє. Я вірю, що діти — посланці миру на Землі. Я, крихітний дитячий лікар у світі ненависті,  не можу зупинити війни. Але я можу вчити дітей любові і для цього самій щоденно вчитись. Але хіба цього замало?

28208210_2042534362671789_1042186322_o

МЗМ — це тепер все моє життя.

Це той шлях, який ти обираєш. Для мене вже не може бути інакше. Раніше я жила в дуже кльовому світі. В мене була робота, навчання, я була відмінниця і думала, що все ідеально, що іншого світу не існує. Я знала, що існують бездомні, але робила так, як всі: проходила повз, інколи давала милостиню. Думала, що, мабуть, вони самі вибрали таке життя.

Потім побачила зовсім інший світ. Очі відкрились на те, скільки взагалі бездомних людей. Зараз я ходжу на Лісову роздавати бутерброди. Коли дізналася, що помер Андрій, то була в шоці. Він став для мене рідною людиною. Це мене дуже вражає, але раніше це не хвилювало б мене. Тепер це люди, з якими я особисто дружу. Це люди, які часто телефонують мені, яким телефоную я.

IMG_3767

Не ходила ніколи до будинку перестарілих, хоч завжди знала, що він є, недалеко від мого дому. Прийшла — і стіна впала, я зрозуміла, що існує інший світ.

Я побачила, що не у всіх дітей все добре. У декого нікого немає. Ми можемо й не робити школу миру, нічого не станеться, світ не закінчиться на цьому, але я розумію, що це потрібно. Два світи в моєму житті об’єдналися.

Хочеться сказати всім: «Якщо вас теж це так вражає, то давайте разом щось робити».

 

P.S. Щоб приєднатися до Тані і МЗМ, заповніть форму 😉

 

 

Advertisements

Join the conversation! 1 Comment

  1. Дуже зацікавив цей проект. Де можна дізнатися більше про рух? Чи є таке в інших містах України? Чи можна взяти участь у таборі?

    Reply

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

w

Connecting to %s

Category

Uncategorized