Про страхи, котіків і чому чай без цукру — це нормально

#люди_мзм — це серія публікацій про людей з “Молоді за мир”, про їхні мрії, досвід і мотивацію. Сподіваємось, вони надихнуть вас! 

Аліна Кропачова прийшла в МЗМ 5 років тому. Вона ведуча всіх наших концертів і авторка більшості афіш, а ще Аліна — велика подруга бездомних. Про цю дружбу вона й розказує.

Розмовляла Оля Макар

10644786_581546695304888_1865210340304003446_o

Роздавати бутерброди бездомним мене запросив Тарас, мій одногрупник. Це був перший курс інституту мистецтва і дизайну ім. Бойчука. Моє коло спілкування було художньо-дизайнерське, і мене дуже здивувало, що в МЗМ багато людей говорили на теми, які мені невідомі. Вони говорили про політику, мир, про Малалу. Тобі здається, що увесь світ крутиться навколо твоєї професії, а тут ти взагалі нічого не розумієш, але тобі цікаво.

Тоді на роздачу бутербродів я пішла на вокзал. Було дуже темно і холодно, в мене боліла спина, було багато бездомних, я не могла зрозуміти, що відбувається. І мені було дуже страшно. Я ні з ким не говорила, не знайомилася, стояла, боялася.

10620249_594304260695798_8986385508134854531_o.jpgПісля цього я якийсь час не приходила — злякалася. Зрештою, прийшла не на роздачу, а на зустріч, де краще познайомилася з людьми зі спільноти, ми розспілкувалися. І через цих людей я ще раз прийшла до бездомних. На другу роздачу я вже поїхала на Контрактову, мені дали термос і сказали розливати чай — і все було нормально. Мені сподобалося.

Мені знадобилося роки два, щоб не планувати нічого на вівторки. Я приходила більш-менш регулярно, але якщо була виставка або цікава зустріч, вибирала їх. З часом я почала відчувати власну відповідальність за бездомних. Навіть коли їду за кордон, я дуже переживаю, як пройде роздача, хто прийде, і відчуваю цю відповідальність на собі.

 

1551525_445148042278088_1605537873_n

До нас прийшла Ніла, сліпа бабуся. Вона сказала: «Я дуже голодна, дайте мені що-небудь, будь ласка». Я дала їй бутерброд, вона його їла, і в неї крихти попадали в пакет. Вона була сліпа, і вона губами в пакеті намагалася знайти ці крихти, які лишилися від бутерброда. Я тоді розливала чай, а вона сиділа поруч з моїм чайником, і я бачила, як вона шукає ці крихти — і це мене дуже вразило, я дивилася і думала: «Блін… Афігєть».

На свій день народження я напекла 60 кексів, це був якраз вівторок. Я роздавала їх всім бідним, і ці кекси дали якесь спільне свято, був ніби маленький пікнік, коли ви разом їсте щось смачне і всім кльово. Всі дуже вражалися: «Ой, це ти сама спекла для нас кекси? О Боже». Це просто кекс, але було круто.

1076962_372163456243214_1598863101_o

Пікнік, який був цього року, до сих пір для мене відмічений дивом. У вівторок ми роздаємо запрошення і в нас ще нічого немає, я панікую і думаю, що ми дуже дивні. Ми запрошуємо сто людей, а в нас нічого немає. Але до суботи знаходяться стільці, всього вистачає, пити, їсти, танцювати. За чотири дні ми знайшли все, що нам треба було. Якби мені це хтось розказував, я б не повірила.

Раз у місяць ми робимо з бездомними молитву на вулиці. Ми даємо їм свічки, вони стають у велике коло. Стоїмо ми, а поряд стоїть багато людей, перехожих, які дивляться, що відбувається. Кожного разу я кажу собі: «Ну, давай, Аліна, нічого страшного», — але насправді мені страшно. Ці люди, наша «фан-зона»,  знімають нас на телефони, дзвонять комусь: «Тут таке проісходіт», — і мені страшно, як ми виглядаємо, що вони думають про нас. А потім я читаю уривок з Біблії і така думаю: «Поняли? Всьо нормально».

20117076_1278782752247942_6433968983973520285_o

Бувало, бездомні сварилися, щось вихоплювали у нас з рук. Я дуже сердилася на них. Зараз розумію, чому так. Одна бездомна, Таня, розказувала мені про свою молодість, про театр — і на секунду я уявила себе на її місці: ніхто з людей, які приходять до нас на роздачі, коли їм було 20 чи 25, не планував жити на вулиці, приходити за їжею, стояти в черзі ще з 60 людьми і битися за бутерброд, скандалити за якусь незрозумілу кофтинку. Не дай Бог, звісно, але через 50 років я теж можу приходити кудись за бутербродом, і не важливо, наскільки успішною я відчуваю себе зараз. Я уявила, наскільки це важко для твого сприйняття себе, впевненості в собі, гідності, і якщо ти зміг зробити це, то, мабуть, тобі дійсно дуже фігово.

Більшість людей думає, що бездомні самі винні, і я теж так колись думала. Знадобився якийсь час, щоб бачити в кожному з них людину. 

Я наливала чай, до мене підійшла якась жінка і запитала: «А чай с сахаром? Да? Ой, ну тогда я не буду». Це мене так вразило: афігєть, чай на шару, бери який дають! Потім хтось мені сказав: «Ну так вони ж люди, всі мають свої смаки, і якщо вона не любить з цукром, вона не буде його брати тільки тому, що він безкоштовний». Я теж хочу чай без цукру, а пасту без м’яса, так само й бездомні мають право, можуть і навіть  повинні вибирати те, що їм подобається. Кожен з них залишається особистістю.

26677748_1444228252370057_3533345869708415247_o

Одного разу прийшов Вітя — агресивний, п’яний. Він найпроблемніший зі всіх, увесь час абсолютно неадекватний. Коли він зі своїми друзями, вони його трохи стримують, а тут він прийшов один. У нас мала бути молитва перед роздачею, і я кажу другові: «Дай йому бутер, мівіну і хай іде, тому що зараз почнеться молитва і через нього в нас нічого не вийде». І вже ж наші “глядачі” зібрались.

Ми дали Віті бутерброд, а він лишився. І він стояв з нами всю молитву, щось там періодично викрикував, але потім навіть намагався читати зі всіма «Отче наш». Це був дуже важливий, вражаючий момент: може здаватися, що їм часто від нас треба лише закуска, їжа, але він лишився на молитву, хоча в нього вже було все. Отже, йому цікаво, йому хочеться говорити з нами — так, як він це може робити.

Завжди мені таких шкода більше ніж інших, і я стараюся приберегти для них бутерброд, занести їм його в перехід, поки вони там п’яні сплять.

IMG_8342

Якось я посварилася з Віталіком. Він був дуже п’яний, лежав, а коли встав, ми вже все роздали, і я кажу: «Віталік, в нас більше немає бутербродів». Він дуже образився, і потім кілька тижнів говорив мені неприємні речі. Подруга порадила мені його задобрити, щоб налагодити з ним стосунки. Це було дуже важко: я не завжди можу вибачитися, коли я не права, а тут я точно знаю, що я права. Але я подумала: ну ладно, спробую. І зараз вже все нормально, він більше не говорить мені нічого поганого, приходив на різдвяний обід, дуже дякував.

Мене вражає, як вони турбуються про мене. Наприклад, Володимир, дідусь, увесь час мені приносить калєндарікі з котіками. Недавно приніс такий перекидний календар, на кожен місяць нові котіки, і каже: «На кухонці собі повісиш».

26232499_1444228199036729_4722698182673793905_o

Вони завжди помічають, що я схудла, пофарбувалася, підстриглася, щось там зі мною сталося. Це наче ти одягаєш гарну сукню і йдеш туди, де буде той, хто тобі подобається, і чекаєш, щоб він відреагував. Якось мені подруга перед роздачею сказала: «Алина, что это ты так нарядилась?» — а чому ні? Чому я не можу наряджатися до своїх друзів, з якими  сьогодні побачуся? Мені приємно, коли вони мені говорять, що я гарна, що «вам так хорошо, вы похудели. Ой, у вас такие глаза красивые». Це банальні речі, прості, але це дуже кльово, що вони це помічають. Я хочу вірити, що їм теж приємно, що ми приходимо до них красиві, з нафарбованими губами, а не в фартухах і з масками на обличчі.

Вони завжди переживають. «Алина, а чего это ты без шапки? У тебя есть перчатки? У меня есть перчатки, я сейчас тебе дам». Або коли приносять якісь цукерки, подарунки. Недавно мені подарували великий пакет: зубна паста, якийсь браслет, набір гуманітарної допомоги — очевидно, що це десь їм десь дали, але це було мило і якось смішно. Це як коли ти їдеш до бабусі і вона тобі яйця складає і яблука, так ніби ти в себе в супермаркеті їх не можеш купити.

Advertisements

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out /  Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out /  Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out /  Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out /  Change )

Connecting to %s

Category

Uncategorized