Про перше знайомство з бездомними, шок, друзів і мрії

#люди_мзм — це серія публікацій про людей з “Молоді за мир”, про їхні мрії, досвід і мотивацію. Сподіваємось, вони надихнуть вас! 

Антон Чисніков вчиться на магістерці з юдаїки у Києво-Могилянській академії. Антонові 22, разом з МЗМ він допомагає бездомним.

Розмовляла Ніколь Катенкарій

Про знайомство з Молоддю за мир

Я побачив оголошення, що  в Кракові-Аушвіці буде молодіжний форум. Прийшов на підготовчу зустріч, познайомився з Лізою і Анею, ми півдня говорили. Вони розповідали, що допомагають бідним, які не можуть собі їжу купити — це я приймав. А от з тим, що треба допомагати бездомним, я не погоджувався — вважав, що кожен сам господар своєї долі.

Але потім я зрозумів ті прості речі, яких не розумієш, поки не зіштовхнешся з ними сам. По-перше, бездомний — це не бездомний, а така ж жива людина, як і ти. І якщо він брудний, від нього смердить, він не має де спати й чого їсти, то він все одно має людську гідність.

Часто люди, які опинилися у важких життєвих ситуаціях, не мали підтримки у важливий момент: когось покинула дружина, в когось померли близькі, хтось повернувся з ув’язнення і не мав, куди йти.

Раніше я ставився до бездомних зверхньо. Тепер мені байдуже, де людина живе. Я спілкувався з президентами й прем’єрами — що то люди, що то. Всі ми однакові.

Про МЗМ

Коли ми поїхали в Краків, я був шокований, що в МЗМ така концентрація афігєнних людей. Для мене було шоком, що люди не соромляться одне одному відкриватися. Зі своїми давніми друзями я можу не бачитись роками, але не відчуваю дискомфорту, коли зрештою з  ними спілкуюся — це своя, рідна людина. З багатьма людьми зі спільноти виникає таке саме відчуття теплоти і рідності.

Про першу зустріч з бездомними

Ми приїхали з Кракова в понеділок, а у вівторок я вперше пішов на роздачу — бо за всіма дуже сильно скучив.

Перша роздача була шоком. Cотні, тисячі людей ходять по декілька днів по вулиці й нічого не їдять, а на них ніхто не звертає уваги.

На Подолі стоять дуже дорогі автівки, а такій людині за щастя з’їсти бутерброд. Я не хочу нікого звинувачувати, але людина має право на гідне ставлення до себе.

Мені імпонує, що бездомні не скиглять. У них на це немає часу. Якщо вони нитимуть, то тупо не виживуть. Ще у них дуже чисті і щирі стосунки між собою. Якщо вони дружать або люблять, то по-справжньому. А не чекають, коли б тобі ножа в спину встромити, як у цьому нашому “цивілізованому” світі.

Про державу

Наше суспільство звикло звинувачувати в усіх бідах державу. Але МИ і є держава. Ти, я, люди, такі самі, як і ми з тобою. І це ми відповідальні за тих людей, які не мають шматка хліба на обід або вечерю. І ми маємо щось із цим робити.

Коли у суспільстві з’явиться запит, зміниться і політика. Партії перед виборами говорять те, що хочуть чути виборці: “Ми знищимо корупцію, забезпечимо економічне зростання”… В останню чергу йтиметься про інтеграцію бездомних.

Про мрії

Я мрію, наприклад, що б у світі не було голодних. Я мрію, що б у світі не було бездомних.  Я мрію, щоб у світі не було смертельно хворих.

Мабуть, мої мрії збігаються з цілями Спільноти. Можна нічого не робити, а можна допомогти  хоча б найближчим людям. Йдеш на пари в Могилянку, постійно бачиш, як люди сплять в переході — чому б не допомогти?