Женя Токовенко про боротьбу з егоїзмом, вівторки і свій перший мільйон

Розмовляла Таня Чернухо

Ми розпочинаємо серію публікацій #люди_мзм: будемо розказувати вам про людей з “Молоді за мир”, про їхні мрії, досвід і мотивацію. Сподіваємось, вони надихнуть вас!

Жені Токовенко 25 років, вона графічна дизайнерка. У МЗМ займається допомогою бездомним і відвідує літніх у будинку престарілих. Отже, їй слово.

КОРОТКО

Про себе: щаслива і нетерпляча
Найкраще у людях: уміння прощати
Найбільше вдячна батькам: за свободу.
Найголовніше досягнення: що можу без якогось глибокого страху пропонувати людям допомагати бідним.

Шість і один

Найголовніший день у тижні для мене – це вівторок — день, коли ми роздаємо бутерброди бідним.  Це як точка відліку – звідси стартують усі наші справи: щось прекрасне має відбутись, і ти просто прокидаєшся і чекаєш на це. Ти знаєш, що щось організовуєш, що прийдуть люди. Що буде двіжуха, що одні люди чекають одного, а інші – іншого. Все моє життя крутиться навколо вівторків. Тобто вівторок – як центр світу (сміється).

Чому навчили бездомні

1. Цінувати все, що маю
2. Знайти справжніх друзів
3. Стерти бар’єри між дорослими і молодими. Спілкування можливе і з дорослими!
4. Не радіти зимі
5. Молитися частіше
6. Не боятися бідності. Коли стикаєшся з нею напряму, знайомишся і перестаєш боятися.
7. Не боятися бідних, а отже, не боятися людей.
8. Приймати всіх.

Про хвороби суспільства, ліки від них

Найбільший недуг, що зараз вразив наше суспільство, — це пофігізм. Ми маємо вчити дітей ніколи не бути байдужими. І перш за все, «ліки» можуть прийти через систему освіти. Потрібно більше залучати дітей до соціальних проектів! От як у Римі, знаєш? Школи для старшокласників там виділяють спеціальні години практики, коли діти десь працюють. І дуже багато з них обирають якусь соціальну роботу – ходять у будинки престарілих, роздають їжу бездомним разом зі спільнотою. От би і у нас так!

… і про боротьбу з собою

Я насправді борюсь у собі із багатьма речами, і кожен з нас постійно веде в собі цю боротьбу: з нетерплячістю, егоїзмом, роздратованістю, жадібністю на хороші слова, високою планкою для інших людей. Мені важко, але я вчусь. Спільнота вчить мене.
Найпрекрасніше мистецтво у житті – це дружба з людьми. Дружба вчить бачити щось прекрасне у людях завжди.

Про це інтерв’ю

Я би хотіла, щоб це почула молодь, люди, які не знають, куди рости – щоб їм стало цікаво і вони подумали: «Ого! Так теж можна жити!». Я би хотіла розказати про те, що таке насправді щастя. Я думаю, що в нашій країні чомусь дуже мало людей, які вважають, що вони можуть жити щасливо після універу і роботи. Секрет щастя – бути з іншими людьми, допомагати тому, хто не може допомогти тобі у відповідь.

Життя кожного з нас має стати прикладом для інших людей.

Якби могла сфоткатись з будь-ким

З Ісусом? Жартую, це було б вже, мабуть, занадто! 🙂
Можливо, тоді я попросила би фото з нашим першим бездомним, який помер на вулиці. Його звали Сергій – це були перші роки, коли ми ходили на роздачі. Але у нас, якось так вийшло, що не лишилось тоді фото з ним…

Про подарунок для себе, бар і суперздібність

Свій мільйон я вклала би у нерухомість, в тому числі задля центрів для бездомних. Навіть якщо на майбутнє. Або відкрила би бар (сміється) – щоб там була сцена, якийсь простір, щоб ми могли проводити там благодійні концерти, а бідні могли б розслабитись.
А з нематеріального хотіла б отримати дар зцілення, навіть якби всього на один день. Я би тоді побігла у лікарні, де лежать невиліковно хворі люди, – і торкалася б усіх, а тоді бігла далі. Сподіваюсь, мені вистачило б 24 години. А потім я лягла би спати і подумала: «Фух, нарешті цей день скінчився» 🙂