Про що мріють і скільки мов знають бездомні. Репортаж з різдвяного обіду

11267143_1585159098410240_1793096375_nТекст: Оля Дуб

Фото: Валя Чабанова

На перший погляд здається, що тут зібралися давні друзі. Велика простора зала і ялинка, немов у Кевіна з фільму “Сам удома”. Люди за столами святкують і спілкуються.

На другий погляд – теж. Тут справді друзі.

На обід у ресторані готелю Братислава приходять гості: бездомні і самотні літні люди. Запрошених більше ста. На вході їх зустрічають члени руху Молодь за мир, допомагають роздягтися, проводять за стіл.

Один чоловік довго стоїть біля дверей, спілкується з усіма, але не наважується зайти. Зрештою, заходить у величезний хол готелю і знічено каже:

— Ви вибачте.. вибачте, я в шоці…

Ми об’єднані великою любов’ю, яка нас усіх тут збирає, і почуваємося однією сім’єю, – каже координаторка руху “Молодь за мир” Оля Макар у своєму привітанні для гостей, — Такі ж обіди відбулися по всьому світу, тільки цього року вони охопили вже близько 200 тисяч людей і 700 міст.

Виступає також єпископ Богдан Дзюрах, а потім всі співають колядки. Свято починається.

0063

Учасники МЗМ готували цей обід два місяці. Головне — створити затишну атмосферу, оточити гостей піклуванням. Трохи навіть кумедно спостерігати, який легкий і спокійний настрій панує у залі і як поза нею метушаться і хвилюються організатори й помічники. З того боку було все: хаос, біганина, фортепіано, борщ, музика. Багато музики. І все для того, щоб гості насолодилися, розслабилися й забули хоча б ненадовго про свої проблеми й негаразди.

0107

Валентина просто-таки світиться. Вона прикрасила голову й шию дощиком і увесь час усміхається.

У мене костюм Вифлеємської звізди, — каже, — а ще ми дощиком прикрасили стіл. Я на пенсії, на різдвяні обіди приходжу вже років 6-7. Мені подобається Різдво, ми його цілий рік чекаємо, такі раді. Ми все відкинули, й інші заходи теж, тільки щоб сюди прийти. До нас гарно ставляться, нас усіх люблять, навіть 31-го з Новим роком поздоровляли. 

Коли я запитала про мрію Валентини, вона одразу сказала: “Квартира!” – бо живе в гуртожитку, а потім розсміялася.

0120

Свято у житті бідних людей — не щось логічне чи звичне. Вони тішаться, як діти, соромляться і знічуються, коли з ними спілкуються, коли Дід Мороз дарує подарунки. Обережно й не поспішаючи, пригощаються. Дехто їсть лише половину страви, а іншу ховає в судок — на завтра.

Надія родом з с. Борисів Хмельницької області.

Від заходу враження — супер, такий настрій! У мене й серце боліло, а коли мені дали запрошення, то й біль ущух, я дуже зраділа. Я живу одна, а самій нудно, та ще й хворію. Ноги болять, бо на крані працювала. Тепер у село часто їжджу, чорниці збираю, і горіхи в мене там ростуть. То моя територія дитинства, і я дуже за нею сумую. 

На запитання про мрію жінка відповідає коротко й не одразу:

— Щоб усі люди здорові були і щоб був мир.

0166

Ельвіна прийшла на свято з групою музикантів, вони грають колядки і читають вірші:

Я кілька разів приходила роздавати бездомним їжу з Молоддю за Мир, і подумала: а чому не запросити рідний ансамбль, щоб прикрасити свято? Я вже позбулася більшості стереотипів, і сьогодні я справді відчула, що свято відбулося. Я могла щось додати до нього, зробити те, що вмію, і принести частинку радості.  

Марія, яка теж грає у групі, додає:

— Я б хотіла, щоб ті, хто допомагають, ніколи не ставили себе вище за тих, хто потребує допомоги, не вважали себе “рятівниками”. Ми можемо й від них багато чого взяти. 

0153

Найбільшим відкриттям для мене став скромний інтелігентний Борис.

Враження дуже добрі, у ресторані побував, може, після Радянського союзу вперше. На різдвяних обідах я раніше не був, але наступного року теж хочу прийти, якщо запросять. Тепер я пенсіонер, а в минулому – інженер-програміст, навчався у КПІ. Люблю читати іноземними мовами, наприклад, англійською, німецькою, французькою, польською, трохи іспанською, італійською, чеською…

Насамкінець Борис бажає усім миру, а в мене тим часом йде обертом голова від такої кількості мов.

0080

Деякі волонтери вперше допомагали цього року на святі, тому я вирішила поцікавитися, які їхні враження.

Вперше я була на роздачі бутербродів кілька місяців тому, але сьогодні мені чомусь було складно підійти до людей і почати розмову з ними, — розповідає Марічка, яка допомагає на святі, — але, зрештою, вони самі розпочинають розмову, їм сумно й нудно. Біля мене за столиком сидів чоловік Олексій. Багато хто казав, що з ним складно, тому що він алкозалежний і бездомний, у нього через це рухи уповільнені й мова. Але насправді єдине, що він хотів, – щоб його просто послухав хтось. Він підійшов, привітав усіх з Різдвом, а потім почав розповідати мені історію свого життя. Наприклад, про свою матір, яка його до 10 років била, а потім він почав її бити. А потім додав, що хтось побив його матір до смерті, і він скоро буде з нею, бо думає, що йому вже недовго лишилося жити. Видно було, що йому тяжко на душі, і він хотів якось це полегшити. 

0195

Ніхто не може сказати, що він у світі самотній. Правильна дорога завжди має двосторонній рух: ми щось отримуємо, але можемо щось і дати, — сказав на святі владика Богдан, і я відчувала це. Кожен із нас може допомогти, навіть якщо нам здається, що це крапля в морі.

Advertisements

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

Uncategorized