Чому українські незрячі не можуть стрибнути з парашутом?


діана_буцкоТекст, фото: Діана Буцко

 Її довге волосся сягає пояса. Вона вбрана в чорний светр і джинси. На ньому ж сіра футболка й білі штани, кепка, чорні окуляри. Посеред метушні вони ніжно обіймаються і перешіптуються. У руках у них тростинки.

img_3893

Вона – Юлія Мостова – незалежна політична журналістка-аналітик, авторка розслідувань. Сьогодні Юлія збирається підкорити небо, щоб сказати світові: інвалідність не обмежує.

– Я сьогодні стрибаю з парашутом, – хвалиться Юля. Вони хотіли стрибнути разом з Романом, але…

– Я хотів перефарбуватися, перуку одягнути, але не допомогло, – жартує Роман.

Не допомогло, бо в кампанії Боротьба за права (Figft for Rigts) цього разу беруть участь дівчата. Так, каже координаторка Кампанії проти дискримінації Ірина Текучова, хотіли привернути увагу не лише до проблем незрячих, а й до гендерної нерівності.

– Ми хотіли, щоб була інклюзія. Тому обрали трьох незрячих і двох зрячих дівчат.img_3953

Юлія Мостова втратила зір шість років тому. Глаукома.

– Вона крутіша за мене, бо я втратив зір у 2011 році, – невтомно кепкує Роман. Юлія посміхається у відповідь:

– Він салага у нашому незрячому світі людей, що живуть на темній стороні місяця.

Мостова довго розповідає про своє активне життя: тренажерний зал, подорожі, спроби навчитися водити автівку. Потім продовжує розказувати про Романа, який не любить про себе говорити. Він громадський активіст. Не сидить удома. Займається паверліфтінгом та біатлоном. Підкорив Говерлу.

img_3929

У приміщенні аероклубу «Чайка», що у передмісті Києва, нервове очікування. П’ятеро сміливих дівчат сьогодні боротимуться зі стереотипами. Поки ж вони хвилюються перед медоглядом, де лікарі мають поставити завітну печатку: допущено.

Уже перша щасливиця Дар’я Коржавіна виходить з кабінету. У неї яскраве руде волосся, спортивний костюм у патріотичних кольорах. Її одразу вихоплюють журналісти. Наступною у кабінет заходить Марина Старусьова.

img_3923

Під дверима медпункту зібрався натовп. Говорять, Марину не допустили до стрибка.

– Ви впевнені? Вона мені тільки що казала, що їй дозволили.

– Треба подивитися, що у довідці. Вона ж не бачить.

Наступними з кабінету виходять щасливі журналістка Анастасія Федченко та лікар-дефектолог Наталія Гладких. Вони стрибатимуть за права незрячих.

Останньою медогляд проходить Юлія. З кімнати виходить щаслива: лікар дав добро!

img_3935

Віце-президентка організації «Генерація успішної дії» Юлія Сачук бере довідку. Збоку синью пастою написано: «Не допускається. Проблеми з гостротою зору». Три однакові довідки. Дар’я дивується, як може порушитися те, чого немає. Для неї цей стрибок мав стати переламом у самій собі.

Директор аеродрому Василій Руснак стримано заявив: «Сліпі стрибати не можуть. Ми не хочемо брати на себе кримінальну відповідальність». Юлія Сачук обурюється: місяць домовлялися про стрибки. Повідомили адміністрацію, що дівчата незрячі, але додаткових інструкцій не отримали.

– Юридичних підстав для зняття збірної немає. Ці обмеження є протиправними. Незрячих дівчат не допустили до надання послуг на рівні з іншими людьми, – переконує Сачук.

Наталя Гладких і Анастасія Федченко вирішують: стрибатимуть за права незрячих.

img_4019

Невже незрячим людям безпечно ходити нашими вулицями, спускатися в метро, переходити дорогу на переходах, неоснащених додатковими сигналами? – обурюється Анастасія Федченко. – Виходить, жити в країні, непристосованій для життя людей з інвалідністю, безпечно, а стрибати з парашутом небезпечно? Ми всі захоплюємося, коли паралімпійці приносять нагороди, але ніхто не думає, який шлях вони долають, аби принести цю нагороду.

This slideshow requires JavaScript.

Дівчата прослухали інструкції – і в небо. За двадцять хвилин їхні парашути приземляються на аеродромі.

img_4135

– Це свобода, – каже Федченко після польоту.

Поки ті, що підкорили небо, оговтуються від бурхливих емоцій, дівчата, яких лікар не допустив до стрибків, розмовляють біля будівлі адміністрації.Чому вони не змогли стрибнути? Так, як наприклад, у 2009 році п’ятеро незрячих у Криму стрибнули з парашутами з літака у море? І так, як ще три рази згодом перевершували цей рекорд, підкорючи більші висоти?
Хоча директор думає, що вони неспроможні відповідати за себе, самі ж дівчата доводять протилежне. Не стрибок з парашутом, а щоденне активне “життя на темній стороні місяця” – ось справжня перемога над стереотипами.

img_3968

 

Advertisements

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

люди з інвалідністю, Uncategorized