Лаюк про війну, націоналізм, свій новий роман і те, чому він ніколи не буде самотнім


оля макарюля_грищенкоРозмовляла Оля Макар

Фото: Юля Грищенко

З письменником Мирославом Лаюком ми розмовляли про війну і мистецтво, націоналізм і його старість. Мирослав вірить, що великі кризи – це час для змін і зрушень, а будь-яка людина завжди може змінитися. У цьому інтвер’ю він також розповідає про свій перший роман, що вийде у вересні у “Видавництві Старого Лева”. 

Мирослав Лаюк: Сьогодні мистецтво повинне підважувати попередню думку читача, показувати іншу точку зору. Це добре відображено у великому романі після Другої світової війни – англійському, німецькому, французькому, – абсолютне розчарування у будь-якій ідеології. Всі ідеології призводять до послаблення рівня персональної відповідальність. Підважування, яке пропонує добра література, – дозволяє читачеві зробити свій вибір.

Найжахливіша метафора ХХ століття – «коліщатко системи». Коли ти стаєш не коліщатком, а велосипедом, який може оминати автомобілі на дорогах і не стояти в корках, їздити бездоріжжям, коли велосипедів багато, тоді змінюється і екологія, і твоє здоров’я, і твоє розуміння себе у світі.

Як ти ставишся до націоналізму?

Українські націоналістичні партії, які зараз існують, мені зовсім не зрозумілі і не викликають у мене жодної довіри. Маю на увазі ті партії, які висловлюють позицію, що, наприклад, перемога Джамали – це не перемога України, бо Джамала не українка.

Для мене всі нації рівні і чудові.

13835910_1184407291610309_2134699938_o

Для тебе існують чужі?

Швидше інші. Ми ніколи не зрозуміємо іншого: ми не знаємо його цілком, з чого він постав і на що він здатен завтра. Я знаю багато випадків, коли найбільші потвори змінювалися і робили прекрасні речі. Робити ситуативний висновок – не дуже розумно. Окрім того, за зло відповідальний не тільки індивід, а й суспільство, яке його формує, його спадковість. Часто за ганебними діями стоїть погана освіта і погане виховання – це, у тому числі, відповідальність соціуму.

Тому я знаю, що ті люди, які зараз з іншого боку фронту, зміняться. Їх сформували обставини, інформаційний тиск, жахливі умови життя. Я вірю, що з ними треба і можна говорити.

Окрім того, треба відправляти культурних діячів у прифронтові регіони, відправляти туди багато книжок, влаштовувати обміни для дітей – є такі ініціативи, але це має бути тотальний рух.

13843387_1184423104942061_2130026520_o

Чужі – це також росіяни. В один момент усі росіяни, незалежно від їхніх позицій, стали ворогами.

Я продовжую спілкуватися з російськими друзями, ні в чому їм не докоряю, а якщо вони роблять сумнівні заяви (вони живуть у стані суспільної шизофренії і так само цим заражаються), – стараюсь спокійно і з розумінням на це реагувати. Стараюсь не втрачати цих людей.

Напрaвду легко повірити, що Росія – це втрачена територія і втрачені люди – але виходить, більше сотні мільйона втрачених людей.

В різних суспільствах бували ще гірші ситуації, але ж якось закінчився Радянський Союз, якоюсь закінчуються тиранії, масові психози – люди змінюються, каються, продовжують творити цивілізацію.

Які теми зараз для тебе найважливіші?

Ті, які були до війни й існують тепер.  Приміром, тема соціальних стандартів. Наприклад, як живуть в Україні люди з інвалідністю. Рівень культурності будь-якої країни залежить від того, як вона ставиться до своїх людей з інвалідністю, інших соціально незахищених верств населення. Недавно дізнався, що часто той, хто супроводжує людину на візку, ховає його в кущі чи за кіоск – і тільки так зупиняє маршрутку, бо водій не хоче приносити незручності собі і пасажирам. Чи жахливий стан домів для літніх людей і сиріт.

Я недавно думав, що для мене є найбільшим дивом? Це коли з дитбудинків виходять порядні люди. Тому що у цих закладах атмосфера настільки жахлива, що звідти важко вийти адекватним.

Як щодо теми війни?

Досі я майже не бачив хороших українських творів про війну. Бо тут треба копати глибше, до того, чому виникла ця війна. Звісно, була конкретна іноземна інтервенція, без якої нічого б не почалося, але так само  ще були низькі соціальні стандарти, було нерозуміння заходу сходом, сходу заходом – небажання розуміння.

Звичайно, ці проблеми доводиться промислювати глобально, в контексті людяності, любові і смерті, але мені здається, що вони мусять бути локальними, точково вирішувати все те, що не вирішилося досі. Просто так, трактором, зі ставленням, що відбулася війна і все забулося, – так не вийде. У мене про це роман.

13838098_1184355918282113_533416585_o

Про що саме?

Восени у «Видавництві Старого Лева» вийде роман «Баборня». Баборня – це дім для пристарілих, так кажуть на Прикарпатті. Там буде про стару радянську вчительку, яка переходить у нові умови незалежної України, але ні методи, ні ставлення, ні позиція щодо схеми «учень-вчитель» у неї не змінюється. У її біографії  виринають факти, щоб підважити це все, всю її історію, те, що таке освіта, країна, система, історія. На старості зявляється жахливе розуміння: виходить, все життя, яке було до цього, – це була велика хиба, великі ілюзії.

Як ти уявляєш свою старість?

Ніяк не уявляю. Мене влаштує дуже багато сценаріїв. У мене є тільки страх болю і страх немочі – що це буде отруювати мою свідомість. Кожен вік по-своєму чудовий і по-своєму жахливий.

Чому тебе лякає слабкість?

У слабкості є свої плюси: вона ставить людину у позицію, якої не було досі – і  людина може переоцінити речі, які були для неї закостенілими і визначеними. Мене лякає слабкість, тому що це біль, а біль – це неприємно.

Але я вдячний життю, що у мене була слабкість і був біль, бо в ці моменти дуже багато зрозумів.

А самотність тебе не лякає?

Я не можу бути самотнім, тому що люблю читати, дивитися фільми, подорожувати… Самотність для мене – це відсутність бажання до життя.

Розкажи про свій досвід спілкування з літніми людьми, звідки ти береш своє розуміння старості?

Те, що старість може бути такою ж прекрасною, як і молодість, я зрозумів зі спілкування зі своїми дідами і бабами. Вони зберігали здоровий глузд до кінця життя, були дуже колоритними, цікавими, з кучею людських мінусів, жахливих звичок, але у них вирувало таке життя, яким воно є. Спілкування з такими людьми мені набагато цікавіше, ніж з багатьма, як прийнято казати, інтелектуалами. В старості завжди є щось благородне: людина змогла прожити життя, не здалася, змогла виховати дітей, у неї було стільки проблем, сварок, можливо, зрад, але вона вистояла – це великий персональний подвиг. У старших людей є ця величезна вісь, яку вони зберегли в собі.

 

 

 

Advertisements

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

Uncategorized