Як це – жити у будинку пристарілих? 


PXUjIrGP-5AТекст: Наталія Кокошко 

Фото: Ліза Хмелевська 

Матеріал створено під час Peace Blog Summer School

Перше, що ти відчуваєш, коли заходиш в будинок пристарілих – запах старості. На нещодавно побілених стінах висить великий годинник. В думках одразу з’являється лише одне: “Як швидко пролітає час”.

Піднімаюсь на 3 поверх і стукаю в двері… Хто там? Жінка, що відчиняє, виглядає на 70 років, хоч насправді їй 86. У неї сиве волосся, охайно укладене в зачіску. На обличчі багато зморшок, а у сірих очах – надія. 

Батько Світлани Андріївни був військовим, тому її сім’я часто переїжджала. Навчалась вона у Києві, коли почалась війна, їх евакуювали в Саратов. Потім знову повернулась в Київ, після школи стала студенткою Лінгвістичного університету. 4 роки працювала в школі, а наступні 36 – викладала в університеті французьку мову.

UaRmURFgw2c

Після того, як вона залишилась сама, вирішила піти в будинок пристарілих. Розказує про хороші умови, постійне спілкування, часті концерти та прогулянки біля будинку. Але в очах – смуток за звичайним життям.

Уже знайшла друзів, хоч найціннішими все одно залишаються стосунки з найкращою подругою: вони 70 років дружать і жодного разу не сварились.

Про сім’ю Світлана Андріївна говорити не хоче: “Мені дуже важко говорити про рідних, так як всі померли”.

vIoHvyMMBTI

Світлана Андріївна відмовляється говорити про сумне: “Все, що було, – в минулому. Жити треба зараз та шукати радість в тому, що нас оточує”.

Згадує, як діти, у яких вона викладала, прийшли до неї через 20 років. Згадує свою поїздку до Африки: півтора роки працювала в Малі. “Дуже цікаво та неймовірно працювати в Африці. Все чудове, починаючи від природи, закінчуючи одягом людей. Мені дуже приємно, що я була запрошена на бал до президента Республіки”.

OvVA7Y8cnbE

“Потрібно слідкувати за собою. Не піддаватись негативним емоціям. Брати участь в якихось заходах. У моменти відчаю можна трішки себе пожаліти, а потім – взяти себе в руки. Інколи потрібно змушувати себе спілкуватись з людьми, коли ти цього не хочеш. Адже спілкування дарує нам енергію і позитив. І як-не-як, а життя хороше. Воно завжди складається із чорних та білих періодів. І коли настає біла смуга, то треба насолоджуватись моментом”.

 

Після розмови, уже на коридорі, мою увагу знову привернув великий годинник. Він ніби нагадує, що життя проходить дуже швидко, і щоб було що згадати на старості, необхідно творити, поки ти молодий.

OQfY3a7lHEw

Advertisements

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Latest Posts By Natalia Kokoshko

    Category

    Uncategorized