У Києві чоловік дві доби помирав під стінами лікарні 

Текст: Аліна Кропачова, Київ

Наскільки вдало я вмію робити вигляд, що чогось не бачу. Скільки разів на тиждень я відвертаюся від бідних, що просять? Чим я виправдовую себе крім надто гарного настрою, щоб перейматися, надто поганої погоди?
Сьогодні в моєму місті померла людина. Я не знаю, ким він був за професією, яке любив морозиво, я не знаю, чи мав він дітей. Я не знаю, як він уявляв себе в старості, і чи писав вірші. Він просив допомоги, а ми просто йшли, бо он відправляється трамвай. І я з страхом розумію, що якщо я ляжу ось тут, на асфальт, який пахне мокрим бузком і весною, я ніби отримаю суперсилу невидимості.

Щоб висловити свою солідарність з загиблим Ю. і свій протест проти байдужості, приходьте на подію.