Історія ромів – це суцільна біла пляма

12402035_805473932896096_2416787673567150212_o

Текст: Діана Буцко

Фото:  Facebook Олександра Бєлікова

Нещодавно ми опублікували інтерв’ю з Ігорем Крикуновим, керівником ромського театру. Сьогодні пропонуємо вам розмову з істориком ромського народу, і вже скоро буде дуже цікава розповідь ромської письменниці.

12966171_1299280820087620_1983212303_nОлександр Бєліков – кандидат історичних наук, захистив кандидатську дисертацію на тему «Циганське населення України (XVI — XX ст.)».

Я – громадянин України з українською і ромською кров’ю.
Моя мама працювала на телеграфі, на пошті. Тато був військовослужбовцем. 75-річний батько вважає себе росіянином. Він зараз живе у Донецькій області. Йому немає куди звідти їхати: не хоче у такому віці жити у готелі.

Через професію мого батька, ми часто переїжджали: я жив і на Курильських островах, і в Приморському краї, і в Харцизську, з 1986 року – в Донецьку.
Я дізнався про своє ромське походження після закінчення університету, коли почав займатися ромською тематикою. Відчував якийсь потяг, не підозрюючи про своє коріння. Сестра моя – художниця – теж дружила з ромами.

Складно було вивчати цю тему – доводилось їздити до Москви, з циганами спілкуватися, а вони не кожного підпускають.

Моя бабуся все життя тримала своє походження у таємниці. Ці люди були так виховані:  якщо хочеш більше жити, треба більше мовчати. Як виявилось, вона належала до групи сервів – етногрупи ромів, які поселилися в Україні близько 15 століття. Загалом в Україні більше 30 ромських субетносів. Кожен з них вважає себе головним. Найпершими поселилися лівобережні роми – серви, і правобережні – влахи.

Родина бабусі була осілою. Вони жили у місті Нікополі, але звідти їх як куркулів виселили і відправили на будівництво Біломорканалу. Там до моєї бабусі почав залицятися російський держслужбовець. Аби уникнути переслідувань, родина змінила прізвище з Чечекало на Чічіков. Заплатили і змінили паспорти. Згодом сім’я переїхала до Костянтинівки, де й прожила до 30-х років. Потім почалась Друга світова війна. Батько бабусі загинув у Брестській фортеці, її брат був льотчиком, теж загинув.

Жодну ромську родина не оминули втрати. Сьогодні існує проблема пам’яті жертв геноциду. Навіть пам’ятника загиблим ромам в Україні досі немає.

Кількість жертв дуже різниться. В архівах одні дані, роми згадують інші числа. Не треба квапитися з висновками. Треба продовжувати досліджувати, адже поки це біла пляма.

Частково провина за те, що про геноцид ромів сьогодні говорять мало, лежить на представниках нацменшини. Вони не дуже охочі розповсюджувати інформацію, яка, на їхню думку, може повернутися проти них.

З Донецька ми з родиною виїхали у 2014 році. Наші виші – ДНТУ та ДНУ – евакуювали у Красноармійськ і Вінницю, тому живу між двома містами.

До батька сподіваюся поїхати влітку, але ситуація складна. Нещодавно мого колегу, який їздив туди, заарештували серед білого дня в Донецьку. Тепер ми не знаємо, що з ним.

Напередодні створення самопроголошених республік негативних настроїв не було. 70% населення були проукраїнськи налаштованими. Там була зради влади, СБУ, міліції і плюс «вояжери» з Ростова. Коли ми виходили на мирні демонстрації, до нас виходили з кастетами, ножами. Це не громадянська війна – це інтервенція.

У Донецькій області було багато ромів. Під час бомбардувань загинуло декілька ромів, декількох поліціанти розстріляли. У Слов’янську проти ромів цілеспрямовано цькували собак. У Донецьку райони, які постраждали, традиційно ромські. Випадково чи ні, але так вийшло.

Ситуація в ЛНР та ДНР складна. Там ставлення до ромів, протестантів чи до будь-кого, хто якось відрізняється від сірої маси, дуже недобре. Це спричинило хвилі переселення. З багатьма я зв’язок втратив. Деяких зустрів у Києві: вони працюють, купили домівки.

Вся ромська історія – суцільна біла пляма, хоча зараз ситуація покращується. Перша проблема, з якою зіштовхувалися історики, – ця тема сприймалася як несерйозна, якою не варто займатися.  Багато архівів закриті, багато – у Москві. Друга проблема – у Радянському Союзі приховували свою національність. Не було ромів, українців – були радянські люди. Тому виникають проблеми з ідентифікацією. Багато інформації (десь 70%) втрачено разом з людьми, які пішли з життя. Свого часу не було студентів, ромської молоді, яка б цим займалися. Зараз нам залишилось дослідити те, що збереглося.

 

 

Advertisements

Join the conversation! 3 Comments

  1. Спасибо, очень интересно. Первый раз узнала про современные притеснения цыган в Донецкой области. Жаль, что про это мало говорят и пишут.

    Reply
  2. дуже цікава історія!
    Може, у мене теж ромське походження, а я про це не здогадуюся? 🙂

    Reply
  3. можливо, не тільки у тебе?)

    Reply

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

Uncategorized

Tags

, , , ,