Особистий досвід спілкування з біженцями

Текст і фото: Марія Герчак, Берлін.

Мене дратує, лякає, мені болить, коли добрі знайомі, друзі чи родичі намагаються мене переконати, як страшно зараз в Європі, зокрема в Німеччині. Страшно, бо «набрали мільйон дармоїдів», які «ґвалтують» / «сидять лиш на соц. допомозі» / «намагаються нормальним людям нав’язати іслам».

Так ось, друзі, я не буду аналізувати всю міграційну політику ЄС і її проблеми, а просто розповім про свій досвід спілкування з біженцями, якого в мене за рік у Берліні назбиралося достатньо.

Президія «Форуму молоді 2015»

Перше моє знайомство з людьми, змушеними покинути свою батьківщину через бойові дії, відбулося на початку літа. Недалеко від моєї роботи поселили 22 неповнолітніх біженців без супроводу. Це хлопці від 12 до 17 років, які абсолютно самі пройшли весь шлях через море, сушу та паркани. Багатьох із них відправили їхні матері, які залишилися самі з двома-трьома малими дітьми, бо чоловіки загинули чи пропали безвісти.

Я мала нагоду викладати німецьку для групи афганських хлопців. Скажу без перебільшень – це найбільш здібні студенти, які мені зустрічалися за кілька років мого викладання. Вони розуміють, що без мови – нікуди, що це перший крок до повноцінної інтеграції. При кожній нагоді дякують за все, за найдрібніші дрібниці. Вони безмежно щасливі, що живі.

Хлопці з Афганістану на різдвяному обіді Спільноти святого Егідія

Ахмад з Афганістану, який трохи обурюється, що сирійські біженці в середньому набагато швидше отримують документи, каже, що мріє стати вчителем і викладати математику старшим класам. Його друг Мажед за 2 місяці навчання може вільно спілкуватися німецькою на побутові теми.

В наш офіс завітав Мажед

Обидва хлопці дуже цікавляться політикою, ходили з нами на «Молодіжний форум» – захід, де берлінська молодь має змогу зустрітися, посперечатися і попити каву з політиками у парламенті міста. До речі, президія «Молодіжного форуму» була досить міжнародна: німець, українка та гамбієць, який теж був змушений покинути батьківщину.

Марія, Гунда, Ахмад і Мажед на «Форумі молоді»

Інша група, у якій я викладала – чоловіки від 23 до 46 років із Сирії. На уроках ми постійно жартували, вони розповідали про свої сім’ї. Коли ми розбирали тему «хобі», то виявилось, що один з них – Абдул – фанат Metallica! Варто сказати, що це не заважає йому бути мусульманином. На перерві ми довго про це говорили, обмінювалися музикою. Коли чоловіки дізналися, що наступного дня у нас мав бути останній урок – вони приготували велику миску традиційного арабського салату. Було наче в сімейному колі.

Учні з Сирії

Якщо вже говоримо про музику… Еміль – сирієць. Вся його сім’я залишилася в селі поблизу Алеппо. Він і його друг на кораблі дісталися до Греції, звідти із підробленими документами долетіли до Мілану, а з Мілану – в Берлін. Він – дизайнер-маркетолог, християнин. До війни в Еміля була прекрасна робота, він повністю забезпечував сім’ю, хотів відкрити свою фірму. Зараз вчить німецьку і шукає способи, аби тут визнали його освіту. На це сподівається і його друг, який закінчив юридичний факультет і до війни почав свою адвокатську кар’єру. Щодо Еміля: якщо ви думаєте, що Pianoboy і його талант недосяжні, то ви ще не бачили, як грає ця людина. Всім нам просто щелепа відвисла, коли на святкуванні дня народження Спільноти святого Егідія Еміль почав віртуозно грати традиційну арабську музику на фортепіано.

День народження Спільноти святого Егідія з друзями зі всього світу

Тих вихідних ми з подругою ходили на урок танців, який веде Амір із Дамаска – колишній професійний танцюрист балету. Він молодший за мене, сам приїхав до Німеччини, бо вся його сім’я загинула. Проте позитивної енергії і жартів у нього хоч відбирай!

Талановитий танцюрист показує “мир”

Рамі – із Дамаска. Йому 19, він вчив німецьку 9 місяців, розмовляє краще половини населення Саксонії (перепрошую, але правда). Він ходить з нами на школу миру, вступатиме цього року на фізичний факультет і вже зараз відвідує лекції в Берлінському університеті.

Це далеко не всі історії людей, які мені зустрілися цього року. Окрема тема – дітки зі школи миру, яку ми проводимо в одному з притулків для біженців.

Школа миру в притулку для біженців

Не біймося того, що нам поки що не зрозуміле. Не біймося досліджувати, питати, знайомитись. Дуже легко казати, що ці люди «не такі, як ми, тому погані». Це зовсім не так. Ми маємо дуже багато спільного. Найголовніше – як сирійці, так і українці найбільше за все бажають миру.

Похід в кіно з молоддю зі Франції, Німеччини, Данії, Румунії, Угорщини, України, Афганістану, Сирії, Пакистану.