1044985_682696911746017_548980891_nЗаписала: Оля Макар, Київ

Цей пост – це конспект виступу Пет Мієрсма з Інституту зцілення травм (США) на семінарі, який організував центр «Реаліс». Травма стосується всіх, це не лише проблеми бійців. Їхні травми – це травми їхніх сімей, друзів, це агресія, яку вони часто виливають на сторонніх. Тому так важливо якнайшвидше ефективно допомогти. 

  1. pat_miersmaЛюдям з ПТСР (посттравматичним стресовим розладом) дуже складно звернутися за допомогою, зазвичай вони заперечують, що мають проблеми. Закритися – це їхній спосіб адаптуватися до своєї травми. У таких випадках їхні родичі можуть пройти відповідне навчання, щоб знати, як правильно непомітно їм допомогти.
  2. Віднедавна навіть світські психологи визнають, що для лікування ПТСР потрібно звертатися і до духовності людини. З’являється термін «моральна рана» – вона виникає, коли людина робить те, що суперечить її засадничим моральним цінностям (людина все життя вірила, що не можна вбивати, а в якийсь момент їй потрібно це робити). Моральні рани найтяжче вилікувати. Американська психіатрична асоціація та Бостонський університет проводять дослідження цієї проблеми і розробляють рекомендації щодо духовної підготовки армії США.
  3. Алкоголізм, агресія, почуття провини – це симптоми глибших травм, не помітних на перший погляд.
  4. На полі бою у людину працює переважно ліва півкуля мозку – вони відповідає за швидкі реакції і прийняття рішень. Солдати вчаться приглушувати праву півкулю, відповідальну за емоції. Це захисний механізм, необхідний на війні. Коли військовий повертається додому, він продовжує придушувати свої емоції – і не розуміє, що щось не так.
  5. Повернутися з війни у мирну обстановку – це наче переїхати жити в іншу культуру. Довго здається, що ніхто тебе не розуміє, що ти – зовсім інший. Людина почувається одинокою.
  6. Найголовніше, що можна зробити для травмованої людини, – слухати її. Зі співчуттям, довірою, уважно.
  7. посттравматичний стресовий розладДві найважливіші речі для травмованих людей: можливість повністю розповісти свою історію, факти і почуття, і відчувати, що тебе слухають; і відновлення зв’язків з близькими людьми.
  8. Не варто просити людей розказувати свої історії, коли вони надто близько до травми (коли вони ще на полі бою або лише звідти) або якщо скоро їм потрібно знову повертатися на фронт.
  9. Дуже погано, коли одна людина має знову і знову розказувати свою історію – наприклад, різним спеціалістам, які відправляють її з одного кабінету в інший.
  10. Людина з травмою не хоче зближатися з іншими, бо боїться їх втратити.
  11. Розповісти свою історію – це лише початок процесу зцілення.
Advertisements

Join the conversation! 1 Comment

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

Uncategorized

Tags

, , ,