маргоТекст: Маргарита Пшеніцина, Львів

Всі ми з дитинства знали, що настане мить, коли вирішувати будемо ми. Коли вже не буде правил та обмежень, крім тих, що собі оберемо самі. Зараз цей момент не прийшов, а впав на голову мені та моїм одноліткам: школа закінчилася, потрібно обрати свій шлях, те, чим будеш займатися згодом.

Спілкуючись з абітурієнтами, розумію: зараз молодь при вступі не обирає своє майбутнє, вона обирає, як провести наступні п’ять років.

У школі ми отримали базу знань, рівень культури, але ніхто не встиг пристосуватися до цього світу, отримати конкретні знання про всі професії. Тому й обираємо як фах те, чим займаються батьки, куди ідуть друзі, куди вдалося поступити.

c439cffe50df4d1706547b40a9ef4bfdЯ – не виняток:  я знаю, чим я хочу займатися у житті, але я поняття не маю, де я повинна вчитися. Я, як і більшість, спробую поступити “куди вийде”, бо інакше просто залишуся ні з чим – людиною без освіти, добре оплачуваної роботи та перспектив. За кордоном молодь зазвичай має асортимент можливостей для того, щоб зрозуміти, чого хоче: вільний рік соціальної роботи, вільний рік екологічної роботи (FSJ, FÖJ у Німеччині), розгалужена мережа волонтерства з проживанням та харчуванням. Чому б не замислитися про сучасні погляди на освіту і не позбутися кліше про те, що одразу після школи необхідно кудись поступити? Вища освіта для українців – дуже легка здобич, якщо порівняти з іншими країнами, і більшість просто не цінує того, що має можливість вчитися. Можливо, якби за свою освіту нам доводилося тяжко працювати, то ми б обирали фах обережно, не маючи права на помилку?

Зараз я і мої однолітки можемо хіба що прислухатися до себе, що зрозуміти, чи є у нас бажання негайно вчитися у вищому навчальному закладі, чи це нав’язаний нам стереотип, синонім до “успішності”? Може, варто ще пошукати себе? Щоб точно знати, що саме і де ти хочеш вчити, що робитимеш далі – а з цього і може початися власний шлях.

Advertisements

Join the conversation! 4 Comments

  1. третій раз пишу і видаляю комент))
    хочу сказати приблизно таке: часто люди багато років і після універу не знають, чим хочуть займатися в житті! так що, дорогі абітурієнти, якщо у вас є непевність щодо професії, не хвилюйтеся, це нормально! ви – нормальні :)))

    Reply
  2. Звісно, люди часто змінюють вид діяльності, отримують другі та треті освіти. І це дійсно нормально -шукати себе, своє призначення. Хтось може і знаходить його з дитинства, а хтось і в сорок ще не знає хто він і чим може служити людям (заробляючи тим на життя). Та все ж освіта важлива. І важливо вступати вчитись одразу, без перерви: поки ще ритм навчання є у звичці. Адже навчання – це не тільки диплом, як дозвіл на діяльність в певній сфері. Це в першу чергу спілкування, обмін думками та ідеями, можливість тримати свій розум в тонусі (use it or loose it) та переймати досвід. А ще мені завжди згадується, як про навчання казала моя мама: “Це як розсіл для огірків. Поклади огірок в солону воду – і він хоче чи не хоче, а просолиться. Так само й дитина: піде вчитися і хоче чи не хоче, а буде формуватись і інтелектуально, і емоційно, і соціально, і в усіх інших планах”

    Reply
  3. мені дуже подобається варіант волонтерства чи то іншого виду практики після школи. Проблема в тім, що, як на мене, в 16 років людина ще не зріла, щоб повністю зрозуміти цінність університету. В Німечинні система із “пошуком себе” після школи працює суперово. І дуже шкода, що майже всі в Україні поступають, тому що “так треба”.

    Reply

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

Uncategorized

Tags

, ,