Я бачила ідеальне місто
Текст: Оля Макар
Я бачила ідеальне місто.
Там усміхалися одне одному й знали імена своїх сусідів. Не боялися підходити ближче.
Там люди різних поколінь знаходили спільну мову.
Там було багато музики і морозива. Багато музики і морозива для бездомних та ромів, для літніх і молодих. І ставалося чудо: навіть той, хто без ноги, танцював. Ось що вміє турбота.
У ідеальному місті не без проблем: ось хлопчик Робі, він живе у таборі на сміттєзвалищі, бо він ром (таким народився, в чому він винен?). Робі мріє займатися музикою, але його і в звичайній школі бачити не особливо хочуть. Тому він малює гітару на листку паперу і “грає” на ній. Місто це бачить – і вже до вечора знаходить для Робі дві гітари й один синтезатор, і тоді воно – ідеальне.
В ідеальному місті у солдат єдине заняття – грати з дітьми у шахи.
Там діти знають лише про одних воїнів – це воїни світла. Інші тут не бувають.
Це ідеальне місто, про яке я мрію: щоб у кожного був дім і щоб кожного в цьому домі хтось чекав. А місто щоб було великим спільним дахом.
Таке місто можливе, я його бачила.
І тут у мене побігли мурашки розміром з коней..)