11267143_1585159098410240_1793096375_nТекст: Оля Дуб, фото з соцмереж

Майже рік я живу і навчаюся в Києві. І часом хочеться розчинитися в повітрі великого міста, стати ще більш чужим серед незнайомців. Давно звикла до байдужих облич на вулицях – отже, адаптувалася? Звикла й до щоденного бігу навипередки з самим Життям, людей зі збентеженими очима, в яких не здоровий блиск та чуйність, а радше звичний список нагальних справ на день. Знайомо? Нещодавно незнайомий чоловік на вулиці приязно й тепло мені усміхнувся. Та усмішка досі мене гріє і нагадує: Київ насправді не холодний. «Він буває колючим, але частіше все одно приязний», – підтверджують і ті, хто тут народився, і хто тільки нещодавно переїхав. Тож мені раптом стало цікаво, чи «порозумілися» зі столицею мої нові друзі з Києво-Могилянської академії та якого кольору скельця їхніх окулярів, які вони одягають, коли дивляться на приязний та далекий Київ 🙂  Поїхали.

Під час грандіозного «мегавишиванкового» мегамаршу запитую подругу Богдану Кутняхову, як вона відчуває своє місто. Богданка–киянка, першокурсниця з Могилянки, закохана у філософію.

богдана«Я поважаю Київ. Найбільше люблю старе місто, яке скоро зруйнують. Прикро, що не відбудовують старий Київ. Тут справді могутня атмосфера. З Києвом у мене асоціюється зелений колір. Люблю гуляти між триповерховими будиночками в моєму районі: приходить відчуття, ніби я жила тут у минулому житті. Люблю Замкову гору: це моє особисте серце Києва. Коли я там сама, мене відвідує пані Ностальгія, а коли з друзями, – почуваюся затишно, як удома. А от люди якійсь дивні, холодні, закомплексовані. Хоча, пам’ятаю, як троє незнайомих молодих людей захистили мене від нетверезого чоловіка. Хотілося б, аби люди більше зверталися до духовної спадщини Києва, а не шопилися безперервно у Sky mall».

Киянин Юра Денисов також навчається на першому курсі філософії.

«Різнорідність Києва – це не позитив чи негатив, а те, що відрізняє його від інших міст. Спочатку кілька поколінь поступово сформували фрагментований та хаотичний Київ, а тепер він сам формує людей. Найчастіше Київ пропонує дивні контрасти. Наприклад, спостерігаючи за людьми в метро, часто здається, на жаль, що вони марнують дорогоцінний час: рідко кого побачиш з книгою, а не з телефоном. Що ж до «інтелектуалів», то це досить умовне поняття. Часто люди «симулюють» свою культурність, хоча надія, звісно, є на освічених людей.

Перша асоціація з Києвом – вулиця Ярославів Вал, адже вона пов’язана з першою самостійною прогулянкою пізно ввечері. А з кольорів на думку приходять темно-коричневий та зелений. Для мене Київ – швидше чуже місто, хоча на Подолі, в Могилянці і вдома почуваю себе приємно. Серед людей інколи, звісно, натрапляв на нетерпимість та навіть агресію. Наприклад, одна бабуся нецензурно вилаялася, бо я не встиг запропонувати їй місце у транспорті. Але позитивного значно більше. Величезним свідченням людської доброти, згуртованості є події Майдану. Я порадив би киянам заглиблюватися в історію міста, цікавитися культурною та політичною спадщиною. Тільки так його можна зрозуміти. Адже, якщо живеш у місті, не знаючи його історії, воно радше стає для тебе тягарем».

Ліза Гавриленко, киянка, навчається на 3 курсі у КМА, вивчає соціологію.

ліза«Раніше я не любила Київ, мені здавалося, що він на мене тисне, що це місто без атмосфери. Я просто не знала, що існує інший Київ. Навчаючись в університеті, почала відвідувати цікаві місця й дуже полюбила Поділ, набережну (особливо ввечері). Ці місця тепер пов’язані з людьми, які мені їх показали. Узявши участь у програмі з урбаністики, я також поглянула на Київ під іншим кутом: зрозуміла, що раніше протиставляла природнє та міське середовища, а останнє вважала антигуманним, тому й не любила це місто.

Люди руйнують атмосферу в Києві, адже самих киян тут дуже мало, а 60% – приїжджі, які переважно розглядають Київ тільки як джерело потенційного збагачення. Київ – це така «сборная солянка».

Переважно в Києві чуйні люди. Наприклад, не маючи достатньо грошей на дорогу, я могла попросити когось допомогти, і мені їх давали. Мені дуже подобаються вуличні музиканти, які створюють атмосферу, як такий собі Боцман на Пейзажній алеї з початком тепла пускає мильні бульбашки. Киянам хочу порадити більше усміхатися :)»

А що думають про Київ молоді люди, які тільки почали тут жити?

Розповідає студентка філології Яна Босак з м. Кролевець Сумської області.

11281875_1584868048439345_1080755085_n

«Спочатку все здавалося яскравим і цікавим. Я з захопленням розглядала місто навіть з вікна автобуса. Але поступово звикаєш до краси міста, вона здається буденною. Неприємно вразило, що Київ виявився брудним, навіть у центрі. Багато будівель поза центром є одноманітними, радянськими, які нічим не відрізняються від таких самих будинків в інших містах. Київ поки що не став для мене рідним. Я вже нібито й не гість, але й не постійний житель. Різниця між людьми, які живуть тут, та людьми з мого містечка, безперечно, є. Тут більше вихованих людей з естетичним смаком. Але я зрозуміла важливу річ: жити цікаво можна в будь-якому місті, змінювати потрібно не місце й обставини, а себе.

У Києві більш самотньо, ніж удома, адже там рідні, а тут – ти і проблеми, які ти змушений вирішувати самостійно. Зате дорослішаєш швидше :). Якось мене неприємно вразив випадок, коли я поступилася місцем у транспорті вагітній жінці, а його зайняла інша. Але часто я бачила і небайдужість людей. Наприклад, якось на Контрактовій раптом впала жінка і всі люди навколо кинулися її піднімати. Часто люди притримують двері, допомагають підняти речі, які впали. Хотілося б, аби кияни були більш уважними одне до одного. Також хотілося б викорінити звідси радянщину та зробити місто чистішим».

Надя Кіщук з м. Коломиї Івано-Франківської області теж вчиться на філології в Могилянці.

надя«Раніше кілька разів бувала в Києві з танцювальною групою. Тоді він мені не сподобався, адже тут так багато людей! Я не дуже хотіла сюди їхати жити, бо тут так складно знайти місце, де можеш побути на самоті. Коли я приїхала сюди, перше враження  було: «О Боже, тут всіх так багато! Як же довго добиратися в універ!» Але тепер я звикла. Коли приїжджаю додому на вихідні, мені бракує місця, та і людей так мало 🙂

Негативний момент – Борщагівка, де я живу. Коли виходиш ввечері з трамвая, увесь трясешся, коли бачиш чоловічків у спортивних костюмах 🙂 Мені здається, що в мене вдома люди більш щирі, відкриті, вони швидше допоможуть, ніж тут. Тут ти нікого не знаєш, люди здаються байдужими, всі зайняті своїми клопотами. Хоча я особисто не стикалася з байдужістю або агресією інших, але бачила, як людина з інвалідністю не могла самостійно зайти у вагон метро, а люди набивалися у вагони, замість того, щоб допомогти. Але часто від незнайомців можна отримати компліменти, усмішки, а ще мені якось один чоловік затягнув валізу у трамвай 🙂 Киянам бажаю залишатися самими собою».

І на десерт – розповідь Юлії Куліш з Донецька.

11335752_1584868421772641_398739600_n«До вступу в університет я жодного разу не була в Києві. Перше враження – вокзал, багато людей навколо, штовханина, тісно – справжній culture shock. На смс друга про враження відповіла: «Багато людей, багато галасу з нічого :)». Від Києва я очікувала такого собі «урбану», техногенного міста, натомість була приємно здивована, що тут багато лісів, які я так люблю.

Щодо людей, то був неприємний випадок, який стосувався української мови. Мені потрібно було вийти з вагону метро, і я попросила жінку попереду: «Можна, будь ласка, пройти?». Її відповідь мене приголомшила: «Будь ласка? Што та всє такіє українізіраваниє сталі в паслєдьнєє врємя!»

Але позитивного значно більше. Наприклад, коли запитуєш дорогу, радо показують. Правда, часто показують всі по-різному, але відгукуються охоче 🙂

В парк на Сирці один дідусь приніс старі меблі і зробив таку собі квартиру в лісі. Ми з другом захотіли туди потрапити, і дідусь відчинив нам, впустив туди, а потім розповідав нам історії про свою молодість. Також люблю вуличних музикантів. Якось у маршрутці до мене майже щотижня підсідав один хлопець, потім він спробував зі мною познайомитися. І, хоч я сказала, що не зацікавлена у знайомстві, тепер він щоразу зі мною вітається.

На жаль, населенню Києва переважно байдуже до ситуації в місті, людські думки не виходять за межі їхніх осель. Мені здається, необхідно більше ідей та їхніх втілень!»

1306247039_kiev-freeon_portal05

На думку спадає алюзія на «Один в каное»: «Пообіцяй Києву. Просто пообіцяй Києву зберегти в собі Людину». І нехай кожен з нас напередодні дня міста переосмислить своє ставлення та своє місце в ньому. Більше жодних зайвих слів: з Днем народження, люба столице!

Advertisements

Join the conversation! 3 Comments

  1. чудова стаття!
    Погоджуюся з більшістю думок – люди в Києві могли би бути привітнішими.. Але, з іншого боку, я теж можу це частково зрозуміти . коли думаєш тільки про те, де би заробити якусь копійку на їжу і як вижити на цю мізерну пенсію, то навряд чи завжди хочеться посміхатися….
    Мій досвід – чим вищий рівень добробуту – тим привітніші люди.

    Reply
    • Думаєш, це питання добробуту? Мені здавалось, справа в культурі (“у нас так не прийнято, у нас це дивно”). Я б сказала не що у нас люди на вулиці непривітні, а що у нас люди не привітні. Зазвичай вони просто ніяк один з одним не взаємодіють

      Reply

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

Uncategorized

Tags

,