11000472_835514779850848_5009916958881351236_nВізель пише, що тиша в Біркенау відлунює криками, молитвами і стражданням. Починаю розуміти ці слова, коли пригадую нашу поїздку в Освенцим. В першій книжці трилогії – «Ніч» – він, словами дитини Елізера (себе самого), передає цю «мертву тишу в хорі смерті», яку сам пережив 70 років тому. Страшенно важко в такому юному віці пізнавати найтемніші закутки людської душі, зазнавати і бачити стільки ненависті. Не дивно, що дитина, яка до того так щиро і віддано вірила в Бога, піддає сумніву його існування, бореться в собі і шукає відповіді на питання. Проте, відповіді, насправді, не найважливіші. «(…) кожне питання має в собі таку силу, яку не має жодна відповідь». Та навіть в такій непроглядній пітьмі завжди є історії, люди, вчинки, які дають надію. Поруч з Елізерем завжди його батько, який нагадує йому про сім’ю, любов, людяність. Навколо нього давно вже всі мертві, та батько дає йому зрозуміти, що є ще життя за межами Голокосту, і що є моральні принципи і почуття, сильніші за жорстокість нацистів. Ця книжка, як і історії багатьох людей, які пройшли через пекло концтаборів, дає мені надію. Елізер зумів пронести в собі людяність, не втратити її в океані насильства.

Advertisements

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

#1книга1тиждень

Tags

, , , , , ,