IMG_4697

Аліна: Піднімаюся сходами з метро Контрактова.

– Куда идёшь, а ну сюда иди!
– Доброго ранку! З Різдвом Вас! – усміхаюся.
– Ага, ага. И тебя. Когда там за мной хлопцы придут?
– Скоро, зараз все підготуємо – і прийдуть. Готові до свята? 
Думає, схиливши голову…
– Чаю принесешь мне? Чёрного, с лимоном.
Біжу в кіоск, купую чай, лимону не знайшлося. Приношу. П’ємо. Слухаю про труднощі життя в переході. Не маю що відповідати.
– Ты чего ко мне редко приходишь?
Мовчу, опускаю очі. Вже час бігти.

Через пару годин бачимося на Різдвяному обіді в їдальні Могилянки. Усміхнена і не бурчить. Відчуваю, що ми всі маленькі чарівники: ми повертаємо людям себе.

Менш ніж через два тижні дізнаюся, що це був її останній різдвяний обід.


1551525_445148042278088_1605537873_n

Оля: Я познайомилася з Людмилою Петрівною сім років тому, коли лише почала роздавати бездомним бутерброди. Вона була завжди, і я досі не можу повірити, що її вже немає. За ці роки вона дуже змінилася – поступово втрачала сили, слух, здатність ходити… Їй було дуже важко змиритися з безпорадністю свого тіла. Було боляче бачити ці зміни і не знати, як допомогти. Як прикро зараз, що ми так нічого і не змогли придумати.

_AG_7416s

Вона була наче бабуся для нас – тубрувалася про кожного, готувала нам подарунки на свята і дні народження. Завжди питала, чи не мерзну, як здоров’я, як сім’я, як той і той.

Вона знала усіх бездомних Подолу і всі знали її. Жила колись в закинутому будинку і приймала там тих, кому ніде-ніде не знаходилося місця. Ми приходили до неї в гості – вона пригощала чаєм і наполегливо пропонувала курячий бульйон. У неї тоді жив один чоловік у дуже тяжкому стані – ми знайшли його на смітнику, де він повільно вмирав… Петрівна забрала його до себе і купувала м’ясо за останні гроші, щоб зварити йому бульйон.

У неї був непростий характер і дуже складне життя. І досі не віриться, що я вже не зустріну її на виході з метро Контрактова чи біля Сільпо, що вона вже не попросить чаю і памперсів…

Тепер вона буде нашим Ангелом. Вона так любила про нас турбуватися.

10401939_523531194439772_6584280062299858924_n

Євген: Для мене Людмила Петрівна – це в першу чергу її погляд: трошки спідлоба і з хитринкою. Цей погляд обеззброював і викликав усмішку, неможливо було залишитися осторонь такого погляду. А ще вона по-дитячому весела: на кожне Різдво вдягала на себе кольорову гірлянду, і ми її називали принцесою.

DSC09317

Іван: Спочатку, коли ми приносили речі, вона намагалась знайти щось для внуків, дітей свого багатодітного сина. Коли їхні стосунки припинилися, Петрівна почала згасати…

…5 років – і перед Вами вже не енергійна жінка на ногах, а висохла спляча стара в інвалідному візку, яку всі оминають при виході з метро Контрактова…

Коли я питав про сина – вона мовчала або вдавала, що не чує.
Не залишайте своїх рідних без уваги надовго, якими б вони не були… Навіть коли Вам здається, що Ви вже нічого для них не можете зробити.

Петрівна завжди пам’ятала про наші дні народження. Навіть якщо ми були відсутні в той день – передавала подарунки.

Сама була бездомною, але, поки могла, намагалась бути відповідальною за інших: завжди знала, хто з безпритульних в якій лікарні, відвідувала. Бездомні Подолу приходили до неї вирішувати свої суперечки.
Скільки радісних і тривожних моментів ми пережили з нею!..
Часом Петрівна виходила з берегів у стосунках з нами – вона була бездомною-феноменом, нашим справжнім другом, і я ніколи не забуду її щирої усмішки…

10884983_1018380591510979_353817883_n (1)
Іра: Людмила Петрівна була однією із тих, кого можна часто зустріти на вулиці. Тих, хто просить допомоги. Тих, хто не має власної стелі.
Попри тортури, що підготувало їй життя наприкінці, вона трималася мужньо, не падала духом і до останнього знала, що їй потрібно. Я відчувала це, коли спілкувалася з нею. Людмила Петрівна не намагалася змиритись з тим, що підготувала їй доля. Вона назавжди залишиться в пам’яті тих, хто її знав.

This slideshow requires JavaScript.

Advertisements

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

Історії про бездомних