Про конгрес у Кракові-Аушвіці і не лише розповідає Віка Дубів з 11-тої школи, Київ

Моє приємне знайомство з МЗМ почалось з того, що нас з друзями запросили допомогти прикрасити зал і їдальню в будинку пристарілих перед Різдвом. На саме ж Різдво ми приїхали, щоб подарувати подарунки і поспілкуватись з бабусями і дідусями. Не буду приховувати – спочатку було доволі дивно і незвично, але дуже швидко ці відчуття зникли і натомість прийшли тепло і якийсь душевний спокій від того, що ти дійсно можеш чимось допомогти цим стареньким людям.
Коли ж я дізналась про поїздку на конгрес в Краків, ні секунди не сумніваючись, погодилась, бо розуміла, що ця поїздка обіцяє море вражень, емоцій і, можливо, нових друзів.

В Кракові я побачила, скільки ж небайдужих людей зібралось тут разом з нами – це приємно мене здивувало і зламало стереотип про байдужість молоді до подій минулого. Було цікаво послухати думки інших і сказати власні на обговореннях. По очах людей було видно, що вони приїхали сюди думати, яким же чином в нашому складному світі можна зберегти цей крихкий мир. Було ясно – під час цієї поїздки ми всі зближуємось, стаємо однією величезною дружньою сім’єю. 

День в Аушвіці і Біркенау повністю змінив мій світогляд… Коли ти сидиш на уроках або на лекціях, все це сприймається зовсім по-іншому. Коли ж ти бачиш місце смерті тисяч людей, тобі просто стає важко дихати. Без сліз не можна дивитись на всі ті залишки людських речей, маленькі дитячі топаночки, іграшки, окуляри дорослих, їхні валізи, які вони везли з собою, бо думали, що їдуть просто на переселення… Не можна зі спокійною душею дивитись на фото тих нещасних людей з покаліченими душами, з поломаними долями, які дивляться з тих фотографій на тебе очима, повними жаху, смутку і безвиході…

Втім, як би страшно не було, бачити все це потрібно! Потрібно, бо інакше ніхто  з нас не пізнав би усю повноту жорстокості, не дізнався б, на що здатна людина! Ми побачили там найвищу точку людського божевілля… І повинні, як майбутнє цього світу, не допусти повтору цих подій тому, що «хто не пам’ятає історії, той приречений на її повторення»…
Ця поїздка довела нам, молодому поколінню, що мир існує і він можливий. Треба лиш працювати – і спільними зусиллями ми зробимо світ кращим. Ми разом молились за мир як в своїй державі, так і за мир у всіх інших країнах. Тепер ми будемо стежити за подіями не тільки в себе на Батьківщині, а й за її межами.
Безумовно, ці дні в у Кракові зблизили нас. Ми навчились краще розуміти почуття, переживання одне одного, ми навчились дружити, не зважаючи,  хто з якої країни, і це величезний КРОК ВПЕРЕД в досягненні миру на цій землі..
Ця поїздка показала нам, якою великою і чудовою родиною ми є.

We are one family!