Про конгрес у Кракові-Аушвіці розповідає Оленка Юрійчук зі Львова:

Моя дорога до Аушвіцу була довгою. В моїй родині сплелось безліч народів-націй, однак з дитинства я себе усвідомлюю як полькою, так і єврейкою, так і українкою. Тому, коли випадково натрапила на інформацію про Конгрес, я з хвилюванням і ледь не зі слізьми писала листа і кликала усі небесні сили, аби таки потрапити туди.

Коли ми приїхали у Краків, ще не уявляли, що на нас чекає. Помалу готували хусточки та накопичували мовчанку у серцях. Однак жоден з нас не очікував, що це буде так складно. 

Ми були на зустрічі з Мордехаєм, і, чесно кажучи, я очікувала від нього болючої оповіді. Слів ненависті, звернених до німців. Я не чекала, що він їх пробачив, я не була впевнена, що зможу це зробити сама. Та все ж, і цей єврей, який у 15 років залишився без родини, який поїхав у Ізраїль шукати кращої долі, зумів переконати, що прощення та любов – ось що ми маємо дарувати усім та кожному. Дякую Вам.

Андрей Волков из Москвы:

Мы вернулись из Освенцима. Уже этот факт ставит нас перед ответственностью. Мы вернулись оттуда, откуда почти никто не возвращался. Мы видели и можем рассказать то, что кроме нас никто не расскажет. И мы должны рассказывать о ужасах, происходивших там семьдесят лет назад.

Но в этом месте страха и бесчеловечности мы были вместе с друзьями. С людьми, которые доказывают факт того, что мы МОЖЕМ строить мир! Сегодня, когда каждый второй говорит о войне, мы можем взяться за руки и просто дружить! Я никогда не думал, что простая дружба и мир могут стать таким необычным и удивительным явлением, которое, кстати, так просто претворить в жизнь. 

И ещё я думаю о войне, которая не так далеко от нас. Я сейчас даже не про Ирак или Украину. Я имею ввиду войну, которая идёт в наших городах, в наших домах, семьях. И даже в головах. Думаю, например, о бедных, которым никто не объявлял войну, но которые каждый день вынуждены выживать и “обороняться” от нашего общества. Думаю о стариках, которым так нужно “подкрепление” в борьбе с одиночеством. Война и насилие окружают нас, и если мы не можем спасти мир, давайте спасём миллионы миров вокруг каждого из нас! Давайте строить дружбу вокруг нас! Давайте дружить и помогать тем, кому так нужна наша поддержка! Давайте разрушать ужасные стены Аушвица, которые мы встречаем каждый день!

Діана Бабечко з Івано-Франківська:

Історія Мордехая — це історія про любов. Бо у всіх своїх діях він жив надією, вірою і любов’ю до Бога, навіть коли залишився сам – він знав, що з ним є Бог. Мордехай став для мене прикладом для наслідування. Я дякую йому, що він не впав духом, що в своїх 85 років прийшов до нас і поділився своєю надією, своїм прагненням до життя.

Побувавши в Освенцимі, я запитувала себе: чому? Що такого зробили ці люди, щоб над ними здійснювати таку безжальну розправу?

І тоді я побачила фільм про равина Давида Бродмана, який виступав на першому конгресі «Молоді за мир». Він сказав: «Ці питання не мають відповіді, ви ніколи не знайдете на них відповідь. Якщо ви питаєте, де був Бог у той момент, – то я скажу вам: він був з нами». І я зрозуміла, що добро перемагає не там, де воюють за мир, а там, де його  несуть у своєму серці.