Дарина Мізіна. Листи з Майдану
“Листи з Майдану” Дарини Мізіної перемогли у нашому конкурсі “Місто для бідних – це місто для всіх”. Приємного читання!
* * *
Дарина Мізіна. Листи з Майдану
Люба, я тут, на Майдані.
Ми співаєм пісень і танцюємо
Не треба зброї. Ліпше принеси фарб
Дівчата йдуть розмальовувати авта міліції
Люба, я досі тут, на Майдані.
Чула про студентів?
Ні, не треба зброї. Ліпше малюй плакати
Ми йдемо мирною ходою єдності
Люба, я ще тут, на Майдані.
Ми гріємося біля ватри й чекаємо.
Не треба зброї. Навіщо маски?
Ліпше принеси чаю й канапок, і приходь сама
Люба, я тут, на Майдані.
Боїшся за мене? Не варто
У нас мирний мітинг, пам’ятаєш?
Набридло чекати? Ну,усе не змінюється в одну мить
Люба, я тут, на Майдані.
Не чуєш? У нас блокують зв’язок…
…не треба зброї… обійдемося…
Тільки принеси теплого одягу. Вони ллють воду
Люба, я тут, на Грушевського
Боїшся? Не варто. Нас тут багато
Не треба зброї, у нас бруківка
Бруківка і віра. За нами правда.
Люба, я ще тут, на Грушевського
Бачиш дим? Ми спалюємо неволю
Не треба зброї. Принеси ліпше свіжого повітря
Іди на Майдан, там потрібні жінки
Люба, я тут, на Інститутській.
Ми кидаємо бруківку й «коктейлі».
Не треба зброї. Вони ж теж люди…
Кажуть, вони втратили трьох
Люба, я досі тут, на Інститутській.
Не треба повітря. Не йди на Майдан.
Боїшся? Я теж. Але нас тут багато
За… нами… правда… Правда ж?
Люба, я ще тут, на Інститутській.
Кажуть, тут снайпери. Ми ходимо зигзагами
Боїшся? Не варто. Вимкни телевізор
Нас багато… За нами правда. Правда ж?
Люба, я тут, на Інститутській…
Вони почали стріляти. Ми втратили десятьох
Не треба слів. Неси зброю…
Неси зброю, люба. То вже не люди…
Люба, я навіть не знаю, де я
Ми тікаємо. У них снайпери.
Вони стріляють по всіх.
Ми втратили тридцятьох
Люба, я досі не знаю, де я.
Іди на Майдан, там потрібні жінки
Неси зброю. Це вже не мирний протест
Ми втратили сотню.
Люба, я тут, у лікарні.
Ми здаємо кров для постраждалих.
Їх сотні. Лишайся на Майдані.
Не плач… Уже не страшно.
Люба, я тут, на Майдані.
Ми ховаємо загиблих.
Кажуть, їх називають Небесною Сотнею.
Кажуть, вони тепер наші янголи-охоронці.
Люба, я тут, біля Верховної Ради
Ми з хлопцями слідкуємо, аби все було виконано
Ми руйнуємо систему. Нервуєшся? Не варто.
Нам уже не страшно.
Люба, я тут, удома
Забери від мене зброю. Я більше не хочу. Не можу.
Щаслива? Я теж. Сподіваюся, що надовго.
Знаєш, кажуть, ми тепер вільні …
[…] – Дарина Мізіна (поезія, читайте тут) […]