149749_259678327491728_1601199576_n

Наразі життя набрало такого швидкого темпу, що важко пригадати, що було вчора, не кажучи вже про події 2-річної давності. Власне, як це було?

В університеті мене запросили взяти участь у акції «Холодно», тобто занести в пасаж якісь теплі речі для бездомних. Не пам’ятаю, що саме мене тоді мотивувало і чого я на це згодилась, може, мені просто, як завжди, не було куди діти свій вільний час… Але я таки принесла якісь непотрібні речі. Мене зустріли привітні веселі люди, які почали щось розповідати про свою організацію, про бездомних, про Різдвяний обід, який, як виявилось, мав бути на наступний день. Ну, напевне, в той день мені теж не було куди себе діти, і я згодилась також допомагати на обіді. 

Що ще мені дуже яскраво запам’яталось, то це запрошення на обід, тобто листівка, яку давали всім таким зеленим новачкам, як я. Листівка, до речі, подібного оформлення, як ми роздаємо зараз бездомним. Тобто там написано ваше ім’я і саме запрошення з вказаними часом та місцем обіду. Нічого особливого, але, можливо, саме через цю іменну листівку, адресовану саме мені, я й погодилась допомагати на обіді. А тепер подумайте про бездомних, яким навряд чи дуже часто доводиться отримувати іменні запрошення чи іменні привітальні картки.

Сам Обід приніс теж чимало вражень. По-перше, приємно було застати серед помічників своїх однолітків. Бо все-таки, як би там не було, усе це дійство було для мене, м’яко кажучи, дивним і новим. Крім того, вражали, звичайно, масштаби. Стільки людей, і так все добре організовано. Скажу чесно, в той момент я насправді не уявляла, хто такі бездомні. І уявлення про життя під відкритим небом були в мене дещо романтичні. Подумаєш, нічого страшного. Шкода їх було, звичайно. Але я не могла тоді подумати, що реальність насправді настільки печальна, як вона є. Та взяти хоча б нашу сьогоднішню погоду – скільки ми натягаємо на себе светрів, щоб наважитись переступити поріг? А тут людям доводиться якось перебиватись на вулиці, в підвалах, на вокзалах.

Мені тільки з часом стало зрозуміло, наскільки прекрасною штукою є цей наш Різдвяний обід. По-перше, для мене він є своєрідною революцією. До того все обмежувалось застольними посиденьками у колі найближчих родичів, а тепер є можливість бути з багатьма, у величезній сім’ї, пережити щось абсолютно незвичайне… Другий варіант має значну кількість переваг.

А, по-друге, хіба не круто дарувати комусь подарунки, знаючи, що цей хтось наврядчи зможе колись тобі матеріально віддячити (хоча наші друзі таки вмудряються десь діставати цукерки та печиво, щоб нас пригостити)?

Це таки круто – відчувати себе частинкою свята, яке відзначають сотні людей, круто розуміти, що цього дня не одна душа нарешті змогла наїстися вдосталь… А взагалі про хороше немає сенсу багато говорити, якщо це можна побачити на власні очі, а тим більш, якщо це можна відчути. Тож усіх запрошую на наш Різдвяний обід. Я обіцяю, ви не пошкодуєте =))

Аліна Гусар

Advertisements

Join the conversation! 1 Comment

  1. […] Різдвяний обід з бідними – це традиція Спільноти святого Егідія, що виникла 31 рік тому у Римі і поширилася на увесь світ. Цього року за святковим столом зібралося понад 150 тисяч (!!!) людей в усіх куточках планети.  Різдво у великій родині святкують літні люди, бездомні, діти, люди з особливими потребами, хворі, в’язні у тюрмах разом зі своїми друзями зі Спільноти. Це прекрасне сімейне свято, що дозволяє по-справжньому глибоко пережити Різдво. […]

    Reply

Do you agree?

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Change )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Change )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Change )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Change )

Connecting to %s

Category

Uncategorized

Tags

, ,